Я не міг повірити своїм вухам, коли телефонний дзвінок розірвав тишу мого затишного вечора. То був Вася, мій старий друг, завжди готовий підтримати мене, але його голос звучав напружено.

“Привіт, це я, Вася. Слухай, я не знаю, як тобі це сказати, але…” – він зам’явся. “Що сталося, Васю?”

– Запитав я, відчуваючи тривогу.

“Я бачив твою наречену сьогодні у місті… Вона була з іншим хлопцем, і він тримав її за талію”, – сказав він поспішно. Світ ніби зупинився.

“Ти впевнений, що це була вона?” – ледве видавив я.

“Так, впевнений. Я б не зателефонував, якби не був повністю впевнений,” – відповів він. Я поклав трубку, серце билося в грудях. Думки кружляли в голові.

Моя наречена, кохання всього мого життя, з іншим? Це не могло бути правдою. Наступного дня я вирішив поговорити з нею. “Олено, ти вчора зустрічалася з кимось?”

– Запитав я, намагаючись зберегти спокій. Вона подивилася на мене здивовано.

“Ні, я була на роботі допізна. Чому ти питаєш?” – відповіла вона. Я розповів їй про дзвінок Васі.

Її очі розширились від подиву. “Це неможливо, я люблю тільки тебе,” – сказала вона, здавалося, щиро здивована. “Я повинен був спитати. Вибач,” – відповів я, почуваючи себе безглуздо.

Однак сумніви продовжували гризти мене зсередини. Протягом наступних тижнів я почав спостерігати за Оленою.

Вона поводилася як завжди, але моя довіра була порушена. Щоразу, коли вона запізнювалася з роботи або не відповідала на дзвінки, я згадував слова Васі.

Історія, яка почалася з одного дзвінка, призвела до того, що я став сумніватися у найважливішому – довірі та коханні. Але ж у нас на носі весілля…

КІНЕЦЬ.