Ілля завжди був раціональною людиною, скептично налаштованою по відношенню до всього містичного та надприродного. Але одного разу його переконання було поставлено під сумнів однією несподіваною подією.

В одному із снів він побачив дівчину, яку ніколи раніше не бачив. Вона мала яскраво-зелені очі та каштанове волосся, заплетене в косу. Уві сні вони гуляли затишною вуличкою, сміючись і розмовляючи, наче старі друзі.

Сон був такий яскравий і живий, що Ілля прокинувся з почуттям, ніби це справді сталося.

“Дивно, але це лише сон,” – подумав він, намагаючись забути про це. Однак, через кілька місяців, подорожуючи потягом, він пережив справжнє потрясіння.

Коли провідник відчинив двері купе, в якому він мав їхати, Ілля побачив її – дівчину зі свого сну. “Вибачте, це моє місце,” – сказав він, намагаючись приховати своє хвилювання.

“Звичайно, проходьте,” – відповіла вона з усмішкою, і Ілля відчув мурашки по шкірі. Він сів навпроти неї, намагаючись поводитися як завжди, але його думки були безладні.

“Це не може бути випадковістю”, – думав він.

“Ви щось втратили в моїх очах?”

– Запитала дівчина, ловлячи його погляд. “Вибачте, ви просто дуже схожі на когось, кого я бачив… уві сні”, – невпевнено промовив Ілля.

Вона посміхнулася. “Це і цікаво. Я теж іноді бачу сни про незнайомців.” Вони почали розмовляти, і невдовзі Ілля зрозумів, що спілкування з нею природне та приємне.

Протягом подорожі вони багато розмовляли, і до кінця поїздки Ілля вже не був такий впевнений у своєму скептицизмі.

Ця зустріч змусила його переосмислити багато чого. Чи може бути, що деякі речі справді виходять за межі нашого розуміння? Ілля виходив з потягу з новою відкритістю до таємниць світу, і, можливо, до нового кохання.

КІНЕЦЬ.