Наше знайомство з Альбертом дуже цікаве було. Я приїхала в Німеччину, познайомилася з німцем і до себе в Україну забрала його. Коли ми одружилися, дивувалася вся родина, ніхто тоді й гадки не мав, що він запропонує мені
На жаль, перший мій шлюб видався зовсім невдалим. Ми прожили з моїм першим чоловіком разом три роки, а потім якось дуже швидко розлучилися.
Не буду вам, звісно, розповідати всі подробиці до дрібниць, так як вважаю, що в розлученні завжди винні обоє. Таке воно життя і буденність дуже змінює його. Ми не справилися.
Коли ми розлучилися, то після шлюбу в мене залишилася донька, яку я виховую сама. Звісно, що колишній чоловік про неї забув зовсім, навіть аліменти не платить.
Він вважає, що ми сім’я, а він своїй дитині зовсім не цікавий. Каже. що я буду налаштовувати доньку проти нього завжди і, як би він не старався для неї, та на старість йому навіть нікому буде подати води, тому допомагати доньці наміру немає.
Перший рік було дуже важко мені, навіть згадувати про той період не хочеться. Я просто не могла відразу з усім впоратися, але з часом почало потроху все налагоджуватись в моєму житті.
Якось, подруга по нещастю, порадила мені зареєструватись на фірмі одній, де люди свою долю знаходять. Я не вірила в подібні знайомства ніколи, завжди ставилася до подібного несерйозно, зі сміхом, вважала все це не постійним, а тимчасовим. Вважала, що нічим добрим це не закінчиться.
Але таки подруга вмовила мене і я вирішила зареєструватись, хоча б заради спілкування. На той період я розчарувалася в усьому, думала, що я нікому не цікава, тому особисте життя мені влаштувати не вдасться, тому вирішила спробувати спочатку так.
Я зареєструвалась і вже на третій день познайомилася з хлопцем з Німеччини. Я спілкувалася з ним пів року, поки ми не закохалися один в одного. Він молодший за мене на шість років був, але його це а ні скільки не турбувало.
Ми з ним дуже багато спілкувалися в переписках і по відео також. Здавалося, що людина мене дуже розуміє, я навіть мову трохи вивчила їх, хоча спочатку користувалася перекладачем. Самотність мене, за стільки часу, дуже втомила, а Альберт завжди підтримував мене, усе запитував, турбувався. Я була важлива людина для нього.
Нарешті ми вирішили зустрітися і я, взявши відпустку, поїхала в іншу країну до нього. Він довго мене вмовляв приїхати, та я все не наважувалася, а коли таки погодилася, то він дуже щасливий був.
Приїхавши мене зустрів Альберт разом зі своїм батьком. Я зупинилася у них вдома, була всього лише три дні. Ці три дні ми гуляли по місту, ходили по музеях, парках. Ми купили обручки і повідомили його батькам, що ми готові одружитися. Вони погодилися, були щиро раді нашому рішенню.
Він звільнився з роботи і ми поїхали до мене. Тут ми побралися, моя сім’я Альберта сприйняла дуже добре. З донькою вони відразу знайшли спільну мову. А вже після одруження ми переїхали до Німеччини.
На сьогоднішній день у нас є вже спільний синочок, моя друга дитинка. В мене непогана робота і я відчуваю, що мене кохають і я потрібна комусь в житті. Ось така історія сталася в моєму житті.
Напевно нас звела доля. Вдячна своїй подрузі за ту пораду, яка привела в моє життя чудову людину, чоловіка і батька, без якого не уявляю свого життя. Від долі не втечеш.
Зараз я проживаю за кордоном, у мене все склалося добре, звісно, туга за домом ніколи не покидала, адже Україну люблю і ніколи не думала, що буду жити за кордоном. Та поки так краще для дітей.
Зараз я волонтерю, допомагаю нашим українцям, які шукають тут тимчасовий прихисток. Єдине, що за останній час зрозуміла, що краще чужим людям допомагати, у них більше вдячності і розуміння. Коли своїм родичам допомогла, то вони ще й образилися на мене, що я не запропонувала їм жити у мене, хоча маю своє житло.
Цікаво, чи це у мене родина невдячна, чи це в усіх людей так. Вважають, що ти їм повинен усе, бо за кордоном живеш. Готова усім допомагати тут, чим можу, от тільки родині не хочу.
КІНЕЦЬ.