Свекруха завжди говорила, що я гидко готую, доки ми не провели експеримент
Я не знаю чому, але свекруха мене просто ненавидить. На перший погляд, якихось об’єктивних причин я не бачу.
Себе я вважаю досить спокійною, адекватною і доброю людиною. Її сина (мого чоловіка) Сашка я дуже люблю і намагаюся бути йому прекрасною дружиною. Ми з ним одружені вже майже три роки, і у відносинах у нас все гаразд.
До самої Світлани Федорівни я теж спочатку ніяких претензій не мала. З першого знайомства я була з нею ввічлива, посміхалася, допомагала на кухні та кликала до нас у гості. Але чомусь їй не подобалася.
Власне, вона це не дуже приховувала. Ще коли ми з Сашком тільки зустрічалися, Світлана Федорівна всіляко натякала, що чекає, коли ми розлучимося.
Незважаючи на це, ми побралися і стали жити щасливо. Доки улюблена свекруха не з’являлася на горизонті. Після кожного її візиту мене просто трясло від злості.
Світлана Федорівна чіплялася до всього. Чистота підлоги, кількість пилу на телевізорі, мій зовнішній вигляд. Але окремим тригером для свекрухи чомусь було моє приготування.
Я нормально готую. На мою скромну думку навіть добре. Звісно, не так добре, як Сашко. Але він таки працює шеф-кухарем у ресторані. І його, до речі, моє куховарство повністю влаштовує.
Коли свекруха починає на мене вкотре “наїжджати”, чоловік мене завжди захищає.
– Мені подобається, як Олена готує, – каже він. – Все чудово та дуже смачно.
– Та може вона для тебе і здатна щось нормальне приготувати, – каже свекруха. – А щоразу, коли я приходжу, вона якоюсь поганню мене годує!
А ось тут уже варто пояснити. Мій чоловік працює за змінним графіком. Доба на роботі, доба вдома. І якщо Світлана Федорівна приходить до нас, коли Саша вдома, вона не скаржиться на мою готування.
Але вона ще любить приходити, коли чоловік працює. І потім йому розповідає, що я спеціально підсовую їй погану їжу. І при цьому вона так переконливо бреше, що Сашко вже ніби почав сумніватися в мені.
Коли мене ця ситуація остаточно дістала, я запропонувала експеримент.
– Давай ти приготуєш вечерю, – сказала я. – Перед зміною. І коли твоя мама прийде в гості, я поставлю на стіл твоє куховарство. А потім ти сам у неї спитаєш, сподобалося їй чи ні.
Сашко погодився. Для більшої правдоподібності він не надто морочився із зовнішнім виглядом страв. Та й рецепти вибрав досить прості. Щоб свекруха могла повірити, що це готувала я.
Коли Світлана Федорівна прийшла до мене у гості, я уважно стежила за її реакцією. Їла вона з великим апетитом. Втім, як завжди. І на мою думку, особливої різниці не помітила.
Потім чоловік повернувся з роботи. Я спитала у нього, чи розмовляв він із мамою.
– Часу не було, – сказав Сашко. – Вона просила сьогодні до неї заскочити, заразом кран зробити. Там усе й дізнаюся.
– Добре, – відповіла я.
Від Світлани Федорівни чоловік повернувся у дуже поганому настрої.
– Що трапилося? – запитала я.
Сашко раптом схопив мене, міцно обійняв і поцілував.
– Я більше ніколи не сумніватимуся в твоїх словах! – раптом сказав він. – А моя мати – монстр.
Чоловік розповів, що трапилося. Він прийшов до матері, допоміг по господарству, а поміж справою спитав, як учорашня вечеря.
– Вечеря! – відповіла свекруха. – З натяжкою можна назвати те, чим мене твоя дружина годувала, їжею. Ледве не витшнило від такого частування.
Саша про всяк випадок докладно уточнив, що їла його мати. На випадок, якщо я змінила їжу. Але свекруха докладно перерахувала ті страви, що готував він сам. І ще дала кожному з них невтішні характеристики.
Після чого додала:
– Кидати тобі її треба, Сашко. Готувати не вміє. Одягається не зрозумій як. Вдома вічний бардак. Ще й тебе проти мене налаштовує. Давай я тебе із нормальною дівчиною познайомлю?
Тут мій чоловік не витримав. І розповів матері про наш маленький експеримент. А після цього висловив усе, що думає про її втручання у наше особисте життя. І сказав, що поки вона не буде готова вибачитись переді мною, може більше до нас не приходити.
Звичайно, мені навіть трохи шкода свекруху. Але я вперше в житті так добре почуваюся.
КІНЕЦЬ.