Як можна називати жінку, яка мене не привела на світ – мамою. Це якийсь абсурд і я з цим не можу аж ніяк змиритися.

Та мій чоловік Олег робить з цього великий клопіт і вже навіть дійшло до того, що ми почали сперечатися з тої причини, що я відмовляюсь свою свекруху називати мамою. Та як мені бути, коли мені язик не повертається на жінку, яка мені постійно вставляє палки в колеса, казати мама.

З Олегом ми одружені вже близько восьми років, у нас зростає син і наче все би мало бути добре, та мій чоловік ще й досі на мою думку, не обрізав ту “мотузку” зі своєю матір’ю.

А та в свою чергу всіляко намагається догоджати синочку і постійно величає його, як якогось царя, за кожну дрібничку.

Хочу відразу звернути вам увагу на те, що моя свекруха дуже власна жінка.

І навіть коли я переступила поріг будинку, коли прийшла вперше за невістку, свекруха мені відразу дала зрозуміти, що головна тут вона і я буду змушена жити за її правилами.

Вставати потрібно було рано, щоб приготувати повноцінний сніданок для сім’ї, та й ще деколи і обід. І це неважливо було, чи ти спала вночі, бо в тебе маленька дитинка, чи не спала. Чи ти хвора, з гарячкою лежиш. Головне, щоб чоловік був ситий, попрасований і щасливий біг на роботу.

А потім прийшов час і я вийшла з декретної відпустки. Та правила не змінились.

– Ти жінка і мама, а я бабця, мені вже нічого не потрібно. Я так, щось біля вас тай скористаю. Хочу допомагаю, а хочу ні, мене ніхто не змусить, – раз у раз повторювати свекруха.

А з іншого боку тільки завжди і чую: “Синку, мені ліки закінчились”, або, “Щось пальто зносилось, здалось би нове”. І так ми живемо вже багато років.

Мій коханий зовсім забув, що він чоловік, про романтику я взагалі  мовчу, її у нас давно немає і не було.

Та що там я, він і про сина рідко згадує, що в нього теж є свої потреби, на його думку, син має маму.

Олег ніде після школи не вчився, зарплата у нього мізерна, а про зміну роботи, щоб заробляти більше на сім’ю, він і не думає, адже не звик мій Олег ворушитися і виходити з зони комфорту.

Інколи від образи і нерозуміння в мене опускаються руки. Що я роблю в цій сім’ї, я не знаю…

Та куди іти? І як все змінити? Мені важко збагнути. Називати цю жінку мамою, я просто не хочу, адже для мене вона мамою небула жодного дня.

Вона мама для свого синочка в любові якого купається ще й досі. Та чи колись дозволить вона своєму синочку любити когось іншого? І яке майбутнє на мене чекає, поряд з цією жінкою?

Джерело