Мене дратує риса подруги все знецінювати. Всі чужі заслуги, здобутки, все для неї не важливо, легко, мало, так усі можуть.

Я вже мовчу, що таких слів як «молодець» похвалу від неї не дочекатися, але я цього й не чекаю, інакше тут аргумент: «А навіщо тобі похвала та схвалення подруги?». Ідеться про те, щоб не знецінювати.

Наприклад, коли я отримала пропозицію роботи зі спеціальності, з гарною зарплатою з іншої країни, ділилася з нею, сказала, що поки що обмірковую, і переказую, що знайомі радять не втрачати нагоди, спробувати. Вона у відповідь: «Люди такі дрібниці називають можливістю та шансом? Не розумію таких, адже це так легко, навіщо зводити це в ранг досягнень по життю?». Хоча я не зводила.

При цьому вона не мала жодної такої можливості. Або ми говоримо про спільну знайому. Я говорю, мовляв, її чоловік молодець, зробив їй у подарунок поїздку на острів, вона завжди туди так мріяла попасти, але можливості не було.

І відповідь подруги: «ну туди лоукостери летять, багато грошей не треба зробити такий подарунок». Чи може вона сама дозволити собі таку подорож? Ні.

Інший знайомий вийшов на дохід у 10 тисяч доларів. Я розповідала, як круто, також хочу так. Її відповідь: “ну це небагато”. Це при тому, що її зарплата рівно в 10 разів менша і ледве зводить кінці з кінцями!

Так само, коли у мене було актуальне питання покупки машини, помічала за нею коментарі: «я ніколи не хотіла машину, мені легше на таксі їхати». Ну і багато подібних ситуацій, де вона знецінює, а точніше, прирівнює чиюсь заслугу до всіх, у дусі «ну це у всіх є», «ну це легко».

Я б зрозуміла, якби йшлося про якісь базові штуки, типу покупки мішка картоплі, але вона часом знецінює таке, що їй до цього крокувати і крокувати. На все, що відбувається в мене або в інших, їй або раптом не потрібно і ніколи не було потрібно, або це все можуть, при тому, що в самій в житті взагалі нічого не відбувається.

Я вже мовчу про знецінення хлопців та чоловіків знайомих дівчат, всі для неї якісь криві, косі, можна було й краще знайти. Якщо чесно, це настільки неприємно, що я стала уникати її останнім часом і перестала їй розповідати все.

Як результат вона не знає про мене зараз нічого. І називає при цьому близькою подругою. Для неї близькість — ходити по кафе та шопінгах.

Виходить, я мовчу, щоб уникнути її знецінення, і при зустрічах говорить тільки вона, а я як вуха. Ділитись з нею чимось неприємно, навіть обличчя буває таке нахмурене, ніби ось шукає каверзу, примружившись, шукає до чого б докопатися, знецінити.

Як можна на таку фразу відповісти? Я в ступорі мовчала, зараз звинувачую себе, треба було нахамити. Як би ви на це відповіли? Розкажіть, що думаєте про це і як би ви вчинили?

Пояснити якось намагалася. Не повірила, сказала: що я по-твоєму заздрісниця? Такого немає, ти вигадала все».

КІНЕЦЬ.