Схоже, що з сестрою ми посварилися назавжди. Вона молодша за мене на десять років і з дитинства все було для неї, батьки завжди вважали її маленькою.

Я поїхала до Києва вчитися, коли сестра тільки-но пішла до першого класу. Коли вийшла заміж, то вже з дитиною ми довго жили у кімнаті у гуртожитку, доки не придбали квартиру.

На кооперативну квартиру батьків для мене грошей не було. Але коли вийшла заміж сестра, то їй почали будувати будинок, недалеко від міста, де працював її чоловік. Мабуть, батьки розраховували, що на старість забезпечили себе таким чином.

Але вийшло зовсім інакше. Коли батьки постаріли і вже не могли жити самі, до того ж батько мав проблеми зі здоров’ям, він погано пересувався без сторонньої допомоги, то сестра хотіла, щоб я взяла їх до себе.

У мене трикімнатна квартира, але на той час і дочка, і син зі своїми родинами жили з нами, бо більше не було де. Куди я могла привезти ще батьків?

Все-таки, у сестри свій будинок і місце в ньому завжди можна знайти, в крайньому випадку, можна прилаштувати їм невелику кімнату. Виходу не було, і вона погодилася.

Батьки продали будинок, віддали гроші, переписали на доньку сестри земельні паї та переїхали до неї жити. Я ні на що не претендувала, навпаки, була задоволена, що все так вийшло.

Але виявилось, що недовго змогли вони жити разом. Сестра постійно скаржилася, як їй тяжко з батьками і через рік відвезла їх знову до села, нічого мені не сказавши.

Оскільки удома вже не було, то вона поселила їх у напівзруйнованому будинку далеких родичів, а сама поїхала. Якби не допомагали сусіди, то вони не пережили б зиму. Вони й воду їм приносили, і піч топили, і їжу приносили.

Коли я дізналася про це, то не могла повірити, що сестра так могла вчинити. Я поїхала до батьків у село, і так як забрати мені їх не було куди, я найняла жінку, яка за гроші погодилася доглядати за ними.

Мені було дуже соромно перед людьми, перед батьками. Їх немає, вже майже п’ять років, але я все життя відчуватиму свою провину перед ними.

Напевно, можна було вирішити все по-іншому, але повернути вже нічого не можна. А з сестрою за цей час ми ніколи не бачилися, і я знаю, що більше ніколи не зможу з нею спілкуватися.

КІНЕЦЬ.