Я не знаю, як це сталося. У мене дуже гарні батьки, завжди допоможуть, підкажуть і підтримають. Але останнім часом я не можу з ними перебувати та спілкуватися.

Мені 24 роки. Вже рік я заміжня. Поїхала вчитися в інше місто о 16 років, з 18 років сама себе забезпечую. На четвертому курсі зрозуміла, що спеціальність, на яку я пішла вчитися, – це не моє.

Інститут не покинула, закінчила магістратуру. Нині своя родина, робота.

Батьків бачу раз на 4-5 місяців. Кожна подорож додому для мене стрес. Мама постійно мною не задоволена, то надто погладшала, то надто схудла, то в мене зачіска не така, то одяг мені не йде.

Ще одна болюча тема – моя робота. Оскільки працюю я не за фахом, мамі не дає спокою думка, що я даремно навчалася 6 років. Вона намагається контролювати моє життя, а я втомилася звітувати перед нею.

У дитинстві я була тихою з надлишком ваги, з однолітками спілкувалася мало. Батьків не турбував мій зовнішній вигляд – речі я доношувала за мамою (розмір був однаковий).

Якщо мені купували нову річ, то це було вже свято. А якщо вона ще й добре сиділа – радість до сліз.

Я завжди робила, як бажають батьки. Все життя я хотіла піти на курси малювання – вони були проти. Зараз я здійснюю свою мрію. Навчаюся на дизайнера, шию, працюю у сфері мистецтва, я щаслива.

Мама вважає це марною тратою грошей та часу. Вона взагалі вважає, що я витрачаю гроші даремно. Про жодні подарунки на ДР, НГ і мови немає, хоча я намагаюся їх балувати.

Дарую дорогі речі, які вони собі не купують (хоча можливість є). Я тягнуся до них щосили, а в результаті залишаюся завжди неправою і винною. Вони не приїжджають до нас у гості, не знайомі із ріднею чоловіка.

Ось ситуація, яка мене вивела. Моя мама завжди хотіла британського кота, але купувати кошеня за 3-7 тисяч для неї було надто дорого.

Я купила їй кошеня, подзвонила. Але не почула навіть «дякую». Щоб його забрати, вони вирішили приїхати з батьком на машині.

Домовилися, що залишаться у нас із чоловіком на пару днів, познайомитись із рідними чоловіка. Можливість їх залишити погостювати є – живемо у 3-кімнатній квартирі вдвох. Я готувалася до їхнього приїзду.

Приготувала смачну вечерю, прибрилася, застелила ліжко. Чекаю. Вони заїхали на 3 години, 2 з яких спали в одязі на чистій випрасуваній білизні. Забрали кота та поїхали.

Для мене це був удар. Я не знаю, як із цим далі бути. Я люблю своїх батьків, адже те, що вони зробили для мене безцінно. Але зараз я їм байдужа.

Як виправити становище? Я не хочу, щоб наші стосунки залишалися на цьому рівні, але що робити не знаю. Відчуваю гірку образу.

КІНЕЦЬ.