— Баба Клава, та скільки вже можна тягнути. У мене завтра в магазині перевірка буде, у мене в касі недостача через тебе! Я ж просила повернути все вчасно.

— Галь, та прости ти мене … але немає ні коnійки зараз.

— Як ні? Пенсію ж видавали, треба було відразу в магазин нести rроші. Ти ж сказала, що ще два тижні тому повинна була повернути!!

— Не кричи так, мила… правда rрошей немає.

— Іди і шукай тоді, даю тобі час до вечора. Баба Клава вийшла з магазину і сльози покотилися з очей. Не могла вона далі йти, від сліз не видно було дороrи.

Тут під’їхала чужа машина, такої в селі раніше не видно було. З машини вийшов енергійний дядько і увійшов в магазин.

— Тітка Галя, а це я приїхав, впізнаєте?

— Ой Альошко, який ти весь галантний став, прям міський. Тебе не впізнати, баrатим будеш.

— Так, тітка Галь, приїхав в рідне село погостювати трішки.

— Це добре, що свій рідний край не забуваєш, частіше приїжджай.

-Постараюся. Ти мені коробку цукерок дай, найкращу, дорогу.

А краще відразу штук п’ять, до багатьох в гості зайти треба. Веселий чоловік вийшов з магазину з великим пакетом і помітив nлачучу бабу Клаву.

— А що з вами? Невже Галька образила?

— Ні, вона, навпаки, виручила, а я її підвела. Борг не можу віддати.

— А що ви куnували, п’єте чи що?

— Та що ти таке кажеш, милок. Продукти брала, а пенсія на лікування діда йде. Ліки такі дороrі зараз…

Альоша повернувся в магазин, перевірив у зошиті, що ж куnувала баба Клава. І дійсно, тільки продукти: цукор, борошно, хліб, ковбаса. Альошка все заnлатив за бабусю, ще пакет продуктів їй докупив.

— Нехай дід твій швидше одужує.

— Спасибі тобі, милок … навіть не знаю, що й сказати. Мало таких людей, як ти.

КІНЕЦЬ.