Моя мама цього літа з Іспанії приїхала. Вирішила повернутися додому, адже туга за Україною перемогла, на чужині довго їй не сила було сидіти.

В Іспанію маму покликала її добра подруга, яка багато років тому влаштувалася там. Тітка Олеся сказала, що допоможе їй там з усім: документи зробить і житло знайде. Вона сказала, що мама там відпочине і підзаробить собі.

Вона їхати, звісно, не дуже хотіла, адже їй 58, ще й жодного разу за кордоном не була. Та копійчана робота була додатковим стимулом. Мама вирішила, що нічого не втратить, за квартирою і ми придивимося, а вона дійсно заробить трохи грошей. Втрачати було нічого.

Ми з братом теж в місті живемо, у кожного з нас квартира своя, маємо сім’ї. Тому для нас зовсім не проблема за маминою квартирою приглянути.

Перед від’їздом я маму відмовляла, сама не хотіла, щоб їхала вона.

Перед від’їздом, вона, звісно, дуже хвилювалася, не знала, як там складеться життя на чужині ще й в її віці, я вже думала, що мама передумає. Але з роботи вона звільнилася, тому шляху назад не було.

Поїхала мама до подруги з каменем важким на душі, але вже як приїхала до неї, то й повеселішала. Тітка Олеся її добре зустріла, з усім допомогла, ще й на роботу влаштувала.

Мама моя жила в гуртожитку з такими ж українками, як вона, але умови там були гарні і платити не потрібно було. А поряд був завод, де мама і влаштувалася на працю.

Довго розповідати не буду, як мамі на заробітках було. Хто ніколи не був за кордоном, той не зрозуміє, а хто був – тому й пояснювати не потрібно.

Мама працювала важко, казала, що ноги підводять, втомлена постійно, працювати потрібно по 10 годин. мені так шкода було, що вже й сама не рада, що не заборонила їхати їй. Сама себе картала, що відпустила її і не наполягла, щоб вона вдома зісталася.

Та мама мене заспокоювала: “Я сюди не сидіти приїхала, хочу вам з братом допомогти і сама маю мрію вже багато років – зробити в квартирі гарний ремонт і балкон свій великий засклити. Батько твій мріяв на старості років з чаєм відпочивати там, але не встиг. Тому я сама це зроблю, зі згадкою про нього”.

Вона так мрійливо говорила про все, що я й перестала її переконувати додому повернутися. Мовляв, хай побуде, поки бажає сама.

Та влітку мама зовсім стала сумувати, ще й здоров’я підводило дуже. Сказала, що додому повертається. Трохи більше року мама наша за кордоном працювала, грошей заробила, але і здоров’я там втратила чимало. Тепер і ми знаємо, що то за заробітки такі.

Додому мама привезла 10 тисяч євро. По 3 тисячі євро нам з братом дала, а 4 залишила собі, щоб зробити ремонт і на життя на перший час було.

Я неймовірно мамі вдячна була, адже ці гроші нам дуже допомогли – діти збиралися в школу, та й так багато чого ми з чоловіком собі запланували, на що якраз нам і згодилися мамині євро.

Брат теж радів, адже вони з невісткою мріяли про автомобіль, якраз на нього і пішли всі гроші.

А потім став до мами часто ходити, хоча раніше зрідка в неї гостював. Я й нічого не підозрювала такого. А нещодавно була в мами в гостях і дуже засмучена повернулася додому.

Виявляється, брат у неї майже всі гроші вивіз. То щось дітям потрібно, то невістка хоче до фахівців сходити платних, адже вони кращі, а в поліклініці черги великі, а вона чекати не хоче, та й там і огляд не такий, як за гроші.

Загалом, залишилося в мами півтори тисячі євро, вже й ремонт не має робити за що, адже вона без копійки зараз сидить. А роботу так і не знайшла вдома.

Мама спокійна, не переймається за це, каже, що не могла дитині своїй відмовити. А мені так прикро, картаю себе, що раніше маминими грошима не цікавилася, незручно було питати.

Тепер і не знаю, що робити, братові марно дзвонити і говорити з ним, якби він шкодував маму, то ніколи б такого не вчинив. Мама добра у нас, нічого нам ніколи не шкодувала. Та брат недобре вчинив, відчуваю, що невістка його намовляє і він буде ходити до мами ще не раз, не заспокоїться, поки в неї є гроші.

От що робити в цій ситуації?

Джерело