У шлюбі зі своїм Михайлом прожила майже 3 роки. Наче й недовго ми з ним однією сім’єю були, та побачила я з ним немало. Спочатку у нас все досить таки добре було, сімейне життя було спокійним і щасливим. Зустрічі, квіти, подарунки і щире кохання, яке, здавалося, має бути вічним.

Але, через якийсь час після нашого весілля, все чомусь швидко зійшло нанівець, чого я й очікувати не могла. Почуття наші якось зовсім охопили, у житті запанувала одна якась така буденність і простота.

Я спочатку дуже розчарувалася, але потім зрозуміла, що в нашому житті це не рідкість, багато сімейних пар все життя так живуть, тому продовжували й ми жити разом, за інерцією, якщо так можна сказати. Я дуже сподівалася, що все налагодиться у нас з часом, що це просто такий період складний.

Я чула від багатьох людей, що перших три роки шлюбу найважчих, люди звикають жити разом, вчаться ділити і радість і турботи порівну, адже у кожного свої звички та уподобання. Я надіялася, що згодом таки всі негаразди минуть і ми заживемо з Михайлом спокійно та щасливо.

Наше сімейне життя не можна назвати найгіршим, звичайно. Були моменти, які і зараз, при згадці, викликають посмішку і відчуття щастя. Але їх дуже мало, на жаль, вони траплялися зрідка. Згодом я повністю розчарувалася в нас, як в сімейній парі, і вирішила сама подати на розлучення.

Та я ніяк не могла припустити те, що чоловік, якого я так щиро кохала, зможе перетворитися на таку дріб’язкову людину. Після нашої розмови про розлучення, коли я сказала Михайлові про свої наміри, його поведінка просто кардинально змінилося і, як ви можете здогадатися, зовсім не в кращу сторону.

А вся справа в нашій з ним спільній квартирі. Її ми купили вже після нашого одруження, самостійно, тому обоє повноправні господарі нашої квартири. Однак мій чоловік вважає інакше. Точніше йому хочеться стати єдиним власником нашого житла, будь-якими можливими способами.

На мій погляд, в такій ситуації йому нічого не залишається, як виплатити мені мою частку і живи собі прекрасно й далі. Так ні ж, він намагатиметься відсудити її у мене в судовому порядку. І для нього це цілком можливо, він просто впевнений в цьому.

Справа в тому, що я тоді була прописана у своїх мами й тата в селі. Я була зовсім молодою і не знала усіх тонкощів оформлення житла. А от Михайло все добре розумів, він, користуючись моїм незнанням, сказав, що квартиру нашу варто оформити на нього, так буде дешевше, адже він проживає і прописаний в цьому місці. І я йому повірила, адже була щиро закоханою.

Тепер я розумію, що він просто заздалегідь все продумав. Зробив так, щоб в разі розлучення я залишилася ні з чим. Куди я тільки дивилася і чим тільки думала, навіть сама зараз не знаю. Але здаватися однозначно не збираюся. Я маю намір відстояти свої права і отримати все, що мені належить по праву. Я вважаю, що лише так справедливо буде.

Я намагалася по-хорошому поговорити зі своїм колишнім чоловіком. Просила його залишитися людиною і зберегти між нами дружні стосунки. На що він мені відповів, що я сама винна в усьому і залишуся ні з чим.

Я не розумію, чому він так ставиться до мене? За що? Що я такого зробила? Життя мене навчило, не довіряти нікому. Михайло думав, що якщо я з села, то нічого не розумію, а мене легко можна залишити без житла, але це не так.

Зараз я свого не віддам, я теж вклала в наше житло багато коштів. Але з чого почати я зараз не знаю зовсім. Я знаю, що зараз довести, що я вклалася в це житло буде дуже складно, вважаючи на наші закони. Чи є у мене шанси на це?

Джерело