Нещодавно Андрій зробив мені пропозицію. Вперше за все своє життя я нарешті покохала людину щиро й усім серцем.

Це трохи схоже було на божевілля: я хотіла проводити з ним 24 години на добу, плакала і не пускала на роботу, обожнювала та присвячувала весь вільний час йому.
Можна сказати, що я одягла рожеві окуляри. Мої рідні хвилювалися за мене, Андрій їм дуже не сподобався. Ні сестрі, ні мамі.

Але я нічого й чути не хотіла. Якщо чесно, я вважала, що мама та сестра мені заздрили. Адже обидві вони жили без чоловіків. Мама давно розлучилася, сестра ще не зустріла свого чоловіка, хоча їй вже 35 років.

Андрій до мене ставився добре. Говорив дуже багато гарних слів, від яких я просто мліла. Мені здавалося, що він – той самий. Що він – єдина людина у світі, здатна мене зрозуміти. Адже в нього усі плани збігалися з моїми.

– Хочу провести з тобою все життя, – шепотів він мені, а я танула.

Я була закохана, як дівчисько, хоча мені нещодавно виповнилося 32 роки. Сама не розуміла, що це на мене найшло.

Все життя я до чоловіків ставилася прохолодно – перед очима стояв приклад мами, яка залишилася без чоловіка і нас із сестрою налаштовувала проти чоловічої статі.

– Усі вони однакові, – казала мама.

Вона була різко проти Андрія та наших з ним стосунків. Її бентежило, що чоловік досі не вирішив познайомити мене з сім’єю, та й сам не прийшов до неї познайомитися.

– Він тебе використовує! Коли ж ти прозрієш? – журилася вона.

Я так не вважала. Нехай ми й не жили разом, нехай у нього часто були справи, але я вірила у його кохання. Можливо, в мені був протест проти маминих ідей щодо поганих чоловіків.

Але йшли місяці, і я почала замислюватися, куди ми з Андрієм рухалися. Мені хотілося оформити стосунки. Я знала, що мама цього не схвалила б, тож хотіла весілля зіграти таємно. Щоб були тільки ми вдвох.

Андрію ця ідея сподобалася. Зараз я розумію, чому саме він зрадів. По-перше, мінімальні витрати. По-друге, ніхто не дізнався б, що він одружився зі мною. По-третє, ніякої відповідальності – адже він так і не познайомив мене з сім’єю, мою маму в очі не бачив.

Проте, я проговорилася про свої плани сестрі. Хотіла, щоб вона трохи позаздрила. Сестра мене вислухала та привітала, а потім за моєю спиною все розповіла мамі. Мама подзвонила мені та влаштувала скандал. Я все витримала, відповіла, що щаслива, попросила мене не турбувати. Мама благала:

– Заради мене! Зроби одну річ заради мене! Якщо ти любиш мене, дочко!

Я пообіцяла, що виконаю її прохання, якщо тільки йдеться не про розлучення.

– Аня, я тебе благаю. Скажи Андрію, що ти чекаєш дитину. Просто скажи й все. Я тобі гарантую, що його як вітром здує одразу.

– Я не брехатиму майбутньому чоловікові! – Уперлася я.

– Якщо він від тебе не втече, то дитина справжня ще буде. Це не брехня, – переконувала мене мама.

Я образилася на такі брудні натяки. Нікуди б Андрій від мене не подівся! Ми ж пів року разом!

– Добре я скажу. Але навіщо ці перевірки?

– Для тебе. Щоб мізки на місце встали!

Я дочекалася Андрія з роботи. Жили ми в мене: я була щаслива запросити коханого до себе. Оточила його турботою та затишком.

Андрій це цінував і бував у мене щонайменше тричі на тиждень, іноді й ночував.

Хвилювалася я так, ніби справді чекала дитину. Не встиг Андрій увійти, як я стрибнула йому на шию:

– Я чекаю дитину! – Видихнула я, а на вдиху відчула запах жіночих парфумів. І не моїх.

– Ой, справді? – розгубився Андрій, але швидко взяв себе в руки, – це просто чудово, кохана!

Ми провели разом вечір, а потім він сказав, що переночує сьогодні в друга. У мене защемило серце.
Загалом більше я його ніколи не бачила. Спочатку переживала, але через пару місяців і низку візитів до психолога нарешті схаменулась.

Сьогодні зателефонувала мамі та подякувала їй за ту пораду, яка врятувала мене від великих проблем і допомогла, нарешті, побачити справжнє обличчя мого “обранця”.

КІНЕЦЬ.