Вчора я так сходила до рідної сестри в гості, що краще було взагалі не йти, бо пішла я додому дуже засмученою, ми з Іриною практично посварилися, і все через гроші.

Я лише нещодавно приїхала з заробітків, була в Іспанії останніх 6 років. Цього я не планувала, але так вийшло. Ми з чоловіком ніколи не жили в розкошах, жили в селі в своїй невеликій хатині, обоє працювали: я на пошті в селі, а чоловік мій був водієм автобуса, що їхав з обласного центру до нас. Гроші ми отримували невеликі, виручала господарка, яку ми тримали.

Інша справа моя сестра – вона завжди жила краще за мене. Ірині пощастило вдало вийти заміж, вона потрапила у дуже багату родину. Відтоді її наче підмінили, вона не те, що зі мною, вона навіть з мамою нашою не дуже хотіла спілкуватися. Так носа задерла, що нам було до неї просто не дотягнутися.

Чоловік Ірини все життя їздив по заробітках, спочатку з своїм батьком, а потім вже сам. Вдома його ніколи не було, зате у них було багато грошей.

Не знаю, чи моя сестра завжди була такою жадібною, чи вже після заміжжя вона так змінилася, але вона ніколи мені не допомагала. Одного разу я прийшла до неї, щоб грошей позичити перед святами, а вона мені відмовила, сказала, що гроші не її, а чоловіка, а чужі гроші зичити вона не буде.

Після цього випадку я до неї ніколи ні за чим не зверталася. Навіть коли 7 років тому раптово не стало мого чоловіка, і мені треба було гроші на похорон, мені тоді чужі люди допомогли, а не рідна сестра.

Оскільки на той час моя єдина донька вже була зовсім дорослою, і збиралася виходити заміж, то я, щоб їй трохи допомогти, вирішила в Іспанію поїхати, на заробітки.

Перед тим моя подруга туди поїхала, і коли приїжджала додому, то постійно кликала і мене з собою, але я через свого чоловіка і доньку нікуди не хотіла з дому рушати. А коли його не стало, а донька заміж зібралася, то я вже наважилася, бо вдома мене нічого не тримало.

Я і сама не сподівалася, що всього за 6 років я стільки зможу заробити – доньці я квартиру однокімнатну в місті купила, і свою хату, нарешті, до ладу привела. Таки на заробітках можна до чогось доробитися, якщо гроші складати.

Одним словом, приїхала я у відпустку додому. Вирішила я до сестри в гості піти, підтримати її трохи, бо поки мене не було, нажаль, не стало її чоловіка, і вона тепер теж, як і я, вдова.

Я зателефонувала Ірині, попередила про те, що прийду до неї в гості, і вона, наче, не мала нічого проти. Я сподівалася, що сестра хоч мінімально стіл накриє, щоб мене пригостити. Натомість, Ірина мені навіть чаю не запропонувала. Вона з порогу мене спитала, чого це я приїхала з Іспанії, а до неї з пустими руками прийшла.

– Ну так, ти тепер у нас велика синьйора, – почала говорити Ірина.

– Як гроші з’явилися, так про сестру і забула.

Я була ошелешена таким “теплим” прийомом. Пішла додому без “будьте здорові”, як у нас кажуть. А чого це я маю допомагати зараз Ірині? Так, їй зараз важко, бо вона не працює, і грошей нема, а за ті всі хороми, які вони за життя з чоловіком набудували, треба платити, там лише одне опалення витягує щомісяця кругленьку суму.

Але хто винен сестрі, що вони з чоловіком нічого не відклали собі на старість? Моя совість перед нею чиста, я не вважаю, що маю зараз їй допомагати, адже вона мені жодного разу не протягнула руку допомоги.

Джерело