Мама моя людина складна. Вона дуже вимоглива та категорична. Я все дитинство терпіла її невдоволення та вислуховувала нотації. Вона постійно контролювала мої стосунки із подружками. Коли я підросла, почала вказувати, як мені спілкуватися з протилежною статтю.

Все її не влаштовувало і було не так. На її думку, і вчитися я могла краще, і подружок знайти вихованіше, і кавалерів приваблювати більш перспективних.

Досі не розумію, як вона відпустила мене вчитися в інше місто. Я вже думала, що мені ніколи не позбутися її вічного контролю.

Думаю, тільки завдяки відстані між нами, я нарешті змогла познайомитись із чоловіком. Але уникнути негативу від неї, звісно, не вдалося. Мало того, що вона зжерла своїми зауваженнями мого обранця ще до весілля, так і потім намагалася всіляко навчати нас.

Добре, що ми в моєму рідному місті жити не залишилися. Пішла з життя моя улюблена бабуся і залишила мені свій невеликий будинок у передмісті. З одного боку, від рідних недалеко, а з іншого – щодня бачитися не будеш.

Отак вже живемо п’ять років.У нас з’явилася донька Оля. Я всі три роки декретної відпустки провела з дитиною. Мама, звичайно, приїжджала, щоб вказувати, як мені виховувати дитину. І знову я зіткнулася з її знеціненням.

То я погано годую, то не так одягаю, то неправильно тримаю. Чесно сказати, з віком я якось спокійніше почала переносити мамині причіпки. Я вже доросла людина і розумію, що вона мене кохає. Просто така вона.

Але з моїм виходом на роботу здійнялася нова хвиля претензій. Річ у тому, що доньку ми почали водити до дитячого садка. Ну, і почалася ця вічна історія: тиждень дитина в саду – два тижні хворіє на грип чи застуду. Знову недовго походимо – і знову на лікарняний. Зрозуміло, що дитині важко.

На моїй роботі начальство та колеги не радіють такому стану справ. Але ніхто нічого не висловлює, бо у сучасному світі усі так живуть! Але моя мати вважає, що треба жити інакше.

Для неї ми з чоловіком – погані батьки, бо в нормальних сім’ях, за її словами, батько працює, а мати виховує дитину до вісімнадцятиліття.

– Мамо, це що за новини? – у відповідь на всі ці історії говорю я. – Та в нас одиниці сімей, де мати може ось так сидіти з дитиною вдома. Де ти взагалі таке бачила?

– Я з тобою сиділа майже весь час вдома! – каже мати.

– Не вигадуй, – перервала її я.

– Я чудово пам’ятаю, як ти не знаходила собі місця і нила, що не можеш без діла. Тато тоді ще дав вести бухгалтерію фірми та іноді просив підмінити продавчиню в нашому магазинчику, щоб хоч якось тебе зайняти. Ти намучилася від неробства, поки сиділа зі мною вдома.

Тому одразу ж помчала працювати, як тільки з’явилася така можливість. А тепер кажеш, що було б чудово, якби я відмовилася від своєї роботи та сиділа з донькою.

– Я тепер розумію свою помилку, – каже мені мама.

– Судячи з того, що з тебе виросло, було б краще, якби я тоді потерпіла і не стала виходити на роботу. Треба було довести тебе до вісімнадцятиліття. Навчити отримувати від господарства та виховання дітей!

Ти погана мати, а твій цей Слава – поганий і батько, і чоловік, інакше він подумав би, як заробити більше грошей, щоб ти могла спокійно виховувати дитину вдома.

Звучать ці слова для сучасного життя дико. Але найсмішніше, що моя мати справді так і не стала ні зразковою домогосподаркою, ні зразковою матір’ю.

Коли я пішла до школи, вона з радістю помчала на роботу в батькову фірму. І чудово, до речі, там керувала, коли він давав їй таку нагоду.

Зрозуміти не можу, чому вона вирішила тепер, що я маю прожити те життя, яке не захотіла для себе вона. Може, вона боїться, що мене за підсумком спіткає таке ж розчарування щодо дочки, яке зараз вона відчуває до мене? А може, їй просто хочеться мене контролювати, як у дитинстві та юності?

У будь-якому випадку ми з чоловіком міняти нічого в нашому житті не хочемо. Нас все влаштовує. Але що робити з настирливістю матері, доки не знаю. Напевно, доведеться якийсь час з нею не спілкуватися, щоб не дратуватись через її безглузді претензії та вимоrи.

КІНЕЦЬ.