Свекруха зі своїми повчаннями вже впоперек горла стоїть. Їй не дає спокою мій спосіб господарювання. Все неправильно, зрозуміло, а правильно жити так, як живе свекруха.

Якщо вже готуєш їжу, треба готувати на тиждень вперед, щоб від вихідних до вихідних вистачало. Наварила каструлю супу, наліпила котлет – ось цим цілий тиждень сім’я і харчуватиметься.

А в час, що звільнився, треба йти і мити підлогу, тому що це треба робити щодня взагалі-то, ну, на крайній випадок, через день.

У мене все навпаки. Підлогу я мию раз на тиждень, зате через день готую їжу, чим доводжу свекруху до білого жару. Це ж неправильно!

– Ти даремно витрачаєш гроші! Треба готувати одразу багато, тоді і по дому все встигатимеш, – намагалася обдурити мене мама чоловіка.

А я терпіти не можу їсти тиждень одне й те саме. Мені вже на третій день нудно від одноманітності, а їсти суп, що стоїть тиждень, мене можна змусити тільки під тортурами.

– Не вигадуй, він не прокис! Я його кип’ятила два дні тому, – хмурилася свекруха, помітивши, як підозріло я принюхуюсь до тарілки.

Суп, може, і не прокис, але їсти його бажання не виникає, тому що після тижня в холодильнику та позапланового кип’ятіння він уже не викликає апетиту.

До того ж і чоловік у мене не хоче повертатися до маминої системи приготування. Його дуже здивувало, що можна готувати щодня чи через день, а не сьорбати весь тиждень один суп.

І підлогу цілком можна мити раз на тиждень, тому що ми не надто смітимо, а серед тижня у нас справляється робот-пилосос. Ноги до підлоги не прилипають, знаєте.

Мені набагато простіше вдень вигадати, що я хочу з’їсти на вечерю, а ввечері прийти і приготувати, щоб потім гаряченького та свіженького поїсти.

Максимум, що я можу, це розігріти вчорашню вечерю. Але якщо у нас щось не з’їдається наступного дня, то мені простіше викинути та приготувати нове.

Ми не сидимо на шиї у свекрухи, не витрачаємо її гроші, не живемо за межею бідності, щоб вона так переживала за наш бюджет, але свекруха все одно вперто лізе зі своїми порадами.

– Нічого, діти підуть – відразу ж свої панські замашки кинеш і почнеш нормально вести господарство, – злісно мружиться на мене свекруха.

Чого вона до мене причепилася? Я ж не вчу її жити? Мені теж є, що сказати. Наприклад, що для мене двічі кип’ячений суп, який живе в холодильнику тиждень – це не їжа.

І що треба просто вже поміняти покриття для підлоги на нормальний ламінат або лінолеум, тоді і підлоги не доведеться намивати кожен день.

А я ще не треба лити стільки олії в їжу, її потім їсти неможливо, все жирне! У свекрухи я намагаюся не їсти.

Поради я свекрусі не даю, і тут справа не у віці – просто не бачу сенсу. Їй подобається так жити, їй так комфортно – нехай так і живе. Мені це зовсім ні до чого.

Але хотілося б, щоб і моє життя свекруха не лізла. А то вічні її поради-настанови вже набридли. І натякаючі подарунки у вигляді п’ятивідерних каструль, в яких я тільки компот і варитиму, теж набридли.

Чоловік у наше протистояння вже не втручається. Одного разу вліз, так свекруха все по-своєму перевернула, розплакалася, що син її поганою господинею назвав, що йому її готування не подобається, хоча взагалі нічого такого не прозвучало.

Чоловік просто сказав, що йому більше подобається, коли на столі щодня свіжа вечеря, а не змінне меню раз на тиждень. На це свекруха й образилася.

Хоча чого ображатися? Вона сама завела такі порядки, але може їх змінити. Але їй здається важливіше мене прогнути і змусити варити одразу цілими чанами.

Чого людині спокійно не живеться? Навіщо їй вічно треба засунути носа в наш холодильник та гаманець?

КІНЕЦЬ.