Мої батьки були доволі багатими людьми, бо мали свій невеликий бізнес. У мене було чудове дитинство, я була єдиною дитиною в сім’ї.

Ми жили у власному будинку, який ніколи не був пустим, адже у нас вдома завжди було багато гостей. Мама і тато обоє з багатодітних сімей, тому і родичів у нас завжди було багато. Вони часто приходили до нас в гості. І завжди з пустими руками, бо знали, що від нас вони голодними не підуть.

Родичі, знаючи, що у моїх батьків є гроші, постійно зверталися за допомогою, в основному за фінансовою, і мої батьки їм ніколи не відмовляли. Мама любила повторювати, що людям завжди треба допомагати, і робила це щиро.

Родичі просили у нас в борг не маленькі суми грошей, а віддавати ніколи не поспішали.

Моє щасливе дитинство закінчилося в 14 років, коли одного разу мої батьки не повернулися додому, а потім мені обережно повідомили, що їх не стало.

В такому юному віці я залишилася сиротою, і сподівалася, що хтось з численних родичів забере мене до себе, але всі вони раптово кудись пропали.

Ті люди, які так часто гостювали у нас, не вважали за потрібне подбати про мене, вони навіть і чути про це не хотіли. Тому, моє життя мало продовжитися в дитячому будинку.

На моє щастя, все ж, є хороші люди на землі. У нас біля будинку є магазин, і одна продавчиня з нього, тітка Ірина, вирішила забрати мене до себе. У них з чоловіком була своя 5-річна донька.

Яким же було моє здивування, коли після того, як всі мої родичі від мене відвернулися, мені подали руку допомоги абсолютно чужі люди. Як мені уже пізніше розповіли, моя мама, яка любила робити людям добро просто так, в свій час цій сім’ї допомогла – вона влаштувала чоловіка тітки Ірини на хорошу, добре оплачувану роботу.

Коли вони дізналися про наше горе, то зробили все для того, щоб забрати мене в свою родину. Любили вони мене як рідну, дали гарну освіту, хоча їм було не просто оплачувати моє навчання. Також мої прийомні батьки стежили за тим, щоб я завжди була гарно одягнена, не гірше, ніж інші діти, хоча самі в цей час доношували свій старий одяг.

Зараз я вже доросла, мені 35 років. Я добре влаштована в житті, про своїх теперішніх маму з татом я не забуваю. Завжди їм допомагаю. Купила їм машину і дачу, щоб тепер вони могли відпочити і ні про що не хвилюватися.

Також я у всьому допомагаю моїй улюбленій молодшій сестричці. Ці абсолютно чужі мені люди, стали для мене рідними. Набагато ріднішими, ніж будь-хто з моїх численних родичів, які тепер почали самі мені телефонувати і запрошувати в гості, а також напрошуватися до мене з візитами.

Але мені цього не треба, вони для мене чужі люди. Я не хочу їх бачити. Адже я їм була непотрібна, вони кинули мене в найважчий момент мого життя. А тепер – вони мені теж не потрібні.

Мої прийомні батьки пишаються мною, радіють моїм успіхам, але всім цим я цілком і повністю зобов’язана тільки їм, завдяки саме цим людям я змогла вистояти і стати тією, ким я зараз є. Я їх дуже люблю, таких людей, як вони, на світі дуже мало.

Я знову і знову переконуюся, що моя рідна матуся, яка спостерігає за мною з небес, була права, коли говорила, що добро нікуди не зникає, воно обов’язково до тебе повернеться, коли тобі буде це найбільше потрібно.

Джерело