У чоловіка є достатньо плюсів, але вони всі перекриваються величезним мінусом – він ніколи та нічого не доводить до кінця, все кидає на половині шляху.

Спочатку я намагалася не помічати цього, потім боротися, а зараз мене це дратує до кулаків, що стискаються. Терпіти таке не можу, ти або візьми та зроби, або взагалі не берись!

Мене все життя вчили “Попрацюй, аж потім танцюй”. Привчали змалку доводити одну справу до кінця, а потім вже братися за іншу. Чому вчили чоловіка, мені незрозуміло.

Він дуже любить з ентузіазмом взятися за якусь справу, щось там почати, а потім на середині піти відпочити та забити на те, що робив. Починаються відмазки та пошук причин, щоб не продовжувати.

Хоча причина одна – чоловік просто не звик на чомусь довго зосереджуватись. Може, в дитинстві були якісь проблеми, а батьки їх вирішувати не стали. Може, просто такий безвідповідальний склад характеру.

Але факт залишається фактом: поведінка мого чоловіка мене дратує. Спокійно йому пояснювати, що він знову мене розлютив, я вже не можу, відразу починаю кричати. І навряд чи хтось інший на моєму місці міг би зберегти спокій.

Він нічого не доробляє до логічного кінця. Почав мити посуд – половину вимив, потім пішов відпочивати, а потім забив на цю справу.

Попросила поміняти постіль – він зняв білизну, одягнув одну наволочку і втомився, пішов лежати на дивані, а потім поїхав у своїх справах. Десять хвилин поміняти постіль! А чоловік не може, чоловік втомився.

Кран у нас почав підтікати. Я чоловікові сказала, щоб не чіпав, я майстра викличу, він все зробить. Думаєте, чоловік мене послухав? Та як би не так!

Він розкрутив кран, розвів багнюку, розкидав інструменти та знову нічого не доробив. Все так і залишив, сказавши, що трохи відпочине та доробить.

Два дні все так і валялося, доки я не викликала майстра і він все полагодив. Чоловік ще й образився, що я не оцінила його пориву заощадити сімейний бюджет. А мої нерви хто буде економити? Я за кілька років шлюбу вже втомилася постійно стояти над душею у чоловіка та просити доробити те, що він почав.

Взявся на своєму чоботі блискавку міняти – все розрізав, розклав і залишив. Весь стіл зайнятий його чоботом та іншою фігнею, а чоловік і не думає далі щось робити.

Я вже не можу спокійно розмовляти з ним. У мене наче шторка падає, одразу хочеться почати кричати, а він ще на мене й ображається.

– Чого ти кричиш? Я ж хотів якнайкраще! Ну, трохи не доробив, – починає виправдовуватись цей дурень.

Трохи не доробив? Та після нього робити більше, ніж він зробив! І постійно це доводиться робити мені, чоловіка такі дрібниці вже не турбують ні в якому разі.

Ось зараз я збираю валізи та планую переїхати до моїх батьків, бо чоловік вирішив почати робити ремонт. Зі мною це було узгоджено, зрозуміло.

А я вже знаю, чим це скінчиться. Чоловік з ентузіазмом рознесе всю квартиру, можливо навіть пару смужок шпалер наклеїть, а потім заб’є величезний болт. У результаті на мене чекатиме розгромлена квартира і чоловік, який вигадуватиме нові та нові відмовки, поки я буду вирішувати створену ним проблему.

Мені не хочеться в цьому брати участь, тому я так чоловікові й сказала: він починає робити ремонт, а я їду до батьків. Коли чоловік закінчить ремонт і приведе квартиру до житлового стану, я повернуся.

Чоловік обурений, що я не збираюся брати участь у його геніальному задумі, але треба було думати раніше. Наприклад, міг би узгодити зі мною свої плани, а не просто ставити перед фактом.

Та я і не проти чимось допомагати, але знову все доробляти самій мені не хочеться. Нехай чоловік хоч раз у житті щось зробить сам. Або не зробить. Це буде показник.

Поки ми тільки лаємося, жодних зрушень немає. Чоловік ображається, що я в нього не вірю і не хочу допомагати, а я вже втомилася перераховувати йому всі випадки, коли мені доводилося все доробляти за нього. Чи може вони всі такі?

КІНЕЦЬ.