Моя мати ніяк не може зрозуміти, як я можу нормально спілкуватися з першою дружиною свого чоловіка. Каже, що це нездорове спілкування, і обов’язково вийде мені боком, каже, що я дурепа. А я у свою чергу не розумію, що в цьому такого? У неї своє життя, своя сім’я, у мене своє, але є спільні теми для спілкування, наші діти дружать та й чоловік не проти. В чому проблема?

З першою дружиною чоловік розлучився після п’яти років шлюбу. Вони мають спільну дочку, їй тоді було три роки, дружина вийшла з декрету.

– Та у нас зі Свєтою вже через рік після появи доньки якось не складалося. Начеб то не сварилися, а просто кожен був на своїй хвилі. Вирішили, що розлучимося після того, як вона вийде з декрету, а далі жили як і раніше.

А через два роки після їхнього розлучення ми з ним одружилися та в нас з’явився син. Чоловік одразу сказав, що дитину він не кине, і з дочкою буде бачитися. Для мене це було гарним рішенням. Виріши він інакше, і ми б з ним не побралися. Навіщо мені поряд чоловік, який здатний відмовитися від своєї дитини?

Близько року після появи сина чоловік бачився із дочкою на нейтральній території. А потім йому довелося на якийсь час забрати доньку до нас.
– Свєта роботу змінила, і її відправили у відрядження. Залишити дочку нема з ким, моя мама зараз на крапельницях по п’ять годин проводить, а її мама поїхала до молодшої дочки. Тож залишаємося ми.

Я поставилася до цього насторожено, таки чоловік цілими днями на роботі, а з дитиною доведеться сидіти мені, бо в садок від нас її возити було надто далеко. Я ж дівчинку зовсім не знала. Але я хвилювалася даремно. Ми з нею швидко порозумілися і ніяких незручностей я не відчувала.

Лєрочка виявилася дуже спокійною та вихованою дитиною. Сама прибирала свої іграшки, в їжі була невибаглива, не вередувала. За тиждень ми з нею чудово порозумілися.

Коли Свєта повернулася з відрядження, то приїхала забирати доньку сама, бо повернулася вона по обіді, а чоловік був на роботі до вечора. Привезла торт і подякувала за допомогу.
– Я розумію, що сидіти з дитиною довелося вам, батько ж весь час на роботі був. Не кожна погодилася б мати справу з дитиною чоловіка від минулого шлюбу. Дякую, дуже врятували.

Було несподівано. Я запросила її пройти, але та відмовилася, пославшись на втому та бажання швидше опинитися вдома.

І як з того часу повелося, що ми почали спілкуватися. Спочатку просто з ввічливості передавали через чоловіка всілякі подарунки. Потім це стало традицією, наприклад, їде він до дочки, а я йому з собою пирогів дам, які з ранку пекла. Він інший раз повернеться – привезе якісь фрукти чи ягоди, які Свєта передала зі своєї дачі.

Згодом почали спілкуватися з приводу рецептів, дітей, вона іноді привозила дочку до батька сама, ми пили чай і мило розмовляли. Вона навіть нас із чоловіком запросила на своє весілля, що виглядало дивно, особливо для тих, хто їх з чоловіком знав ще парою, але головне, що ми самі ніякого дискомфорту не відчували.

– Даремно ти з нею спілкуєшся, – пилила мені мозок моя мама. – Вона ж не просто так із тобою дружити намагається. Це вона втирається в довіру, щоб вас із чоловіком потім посварити.
Це було до того, як Свєта вийшла заміж, тому мама у свою теорію змови вірила свято.

– Ось зараз стане тобі подружкою, ти їй почнеш душу виливати, а вона раз і використає все проти тебе. Я тобі точно говорю, не просто так вона з тобою спілкується. А ти й вуха розвісила.

А коли Свєта вийшла заміж, мама не розгубилася, просто змінила платівку – їй щось від мене потрібно.
– Ось вона зараз заміж вийшла, з’явиться друга дитинка для нового чоловіка, а дочку на батька скине. Не одразу, але поступово вона до вас і переїде. Пам’ятай мої слова. І будеш ти з двома дітьми поратися, як дурепа.

Я маминих побоювань не розумію. Ми зі Свєтою нормально спілкуємося, при цьому жодного разу не торкалася тема їх із чоловіком стосунків чи наше з ним життя. Нам є, що обговорити – дітей, роботу, погоду, моду та хоч політику. При цьому я тепер впевнена, що якщо нам із чоловіком знадобиться залишити сина на вечір чи тиждень, то ми можемо це без проблем зробити. Свєта вже неодноразово нас рятувала, як і ми її.

Наші діти знають, що вони один одному рідні, що вони братик та сестричка. Ми вже п’ять років дружимо, і нікого, окрім моєї мами, це не напружує. Тільки вона шукає якусь каверзу і не залишає спроб налаштувати мене проти Свєти, яку я вже сприймаю не як колишню дружину свого чоловіка, а як свою подругу. Не найкращу, але досить хорошу.

Мабуть, було б краще, якби ми один одного брудом поливали та постійно гризлися через кожну дрібницю, налаштовуючи дітей проти батька та один одного. Так мамі було б зрозуміліше, це, мабуть, були б “здорові стосунки”.

КІНЕЦЬ.