Я завжди звикла до того, що на добро треба добром відповідати. І хоч у мене доля дуже непроста, я нещодавно забрала жити до себе свекруху. Мої знайомі мене не зрозуміли, а я вважаю, що все правильно зробила.

Мені 49 років, я нещодавно приїхала з Іспанії у відпустку, але ще точно не визначилася, скільки часу я проведу вдома. У мене в Україні нікого з рідних не залишилося, тому я прийняла рішення продати свій спадковий будинок в селі, і жити в Іспанії. Я точно не знала, скільки часу це займе, тому попередила на роботі, що можу трохи затриматися.

Треба сказати, що за рідними місцями я дуже скучила. Як би добре не було на чужині, а додому завжди тягне. В Україну я не приїжджала багато років, останній раз була 10 років тому, коли не стало моєї мами. Її будинок в селі я зачинила на ключ, а сама знову повернулася в Мадрид, тепер моє життя там.

На заробітки я поїхала дуже молодою, мені тоді було всього 27 років. Я була заміжньою, і вважала себе щасливою у шлюбі, поки не дізналася, що у мого чоловіка є інша жінка. Мені тоді наче світ перевернувся, я щойно лише дізналася, що у нас, нарешті, дитинка буде, а тут така новина.

Жили ми з чоловіком в його будинку разом з його мамою. І тут, як грім серед ясного неба, мій чоловік приводить додому незнайому жінку, і ставить нас перед фактом, що це його подруга, дуже хороша людина, і що їй треба допомогти, тому вона тепер буде жити з нами.

Свекруха у мене була доволі розсудливою і людяною, вона просила свого сина отямитися. Ну як це в селі жити під одним дахом з двома жінками? І хоч чоловік переконував нас обох, що це всього лиш його подруга, ми добре розуміли, що це не так.

Маргарита, так звали цю панянку, працювала на роботі разом з моїм чоловіком. Вони зранку разом їхали на роботу, і ввечері так само разом поверталися. Я настільки себе виснажила переживанням, що втратила дитину. Чоловікові навіть це було на руку, адже він тепер, без проблем, міг в будь-який момент мене вигнати.

Одного разу свекруха покликала мене до себе в кімнату, витягла з шафи згорток з грошима, і віддала все мені. Сказала, що не підтримує свого сина, але і вплинути на нього не може, тому радить мені брати гроші і втікати.

Я не хотіла приймати від неї ці гроші, адже це все, що у неї було. Але потім собі подумала, що я їх не беру, а зичу, і обов’язково при нагоді поверну.

Так я опинилася в Іспанії. Спочатку було дуже важко, але потім я звикла. Непогано заробляла, у мене там з’явилися друзі. Щоправда, з особистим життям не залагодилося, але після того, що зробив мені мій перший чоловік, я вже нікому не вірю.

І ось, зараз, я приїхала продавати будинок. Я йшла вулицею, милувалася знайомими мені місцями, і тут на лавочці я побачила жінку, дуже схожу на мою колишню свекруху. Старенька просила в перехожих грошей. Я підійшла ближче, і обімліла – це таки була вона, мама мого чоловіка.

Свекруха мене теж відразу впізнала. Вона мені розповіла, що мій колишній чоловік разом з Маргаритою постійно виганяють її з дому, пенсію забирають, старенька плакала і казала, що їй жити не хочеться.

Я відразу наказала свекрусі збиратися. Ми викликали таксі і поїхали спочатку до неї, мій колишній з своєю пасією були на роботі. Я допомогла свекрусі зібрати її речі, і ми поїхали в село до мене. Будинок я підремонтувала, тож тепер вона спокійно зможе в ньому жити, я продавати його передумала, бо зробити добру справу набагато важливіше, ніж заробити грошей.

Поки-що я живу разом з колишньою свекрухою, і у всьому їй допомагаю, а коли я поїду в Іспанію, то свекруху буде доглядати одна сусідка, я вже з ню про це домовилася.

Не могла я залишити в біді свою колишню свекруху. А мій колишній чоловік – Бог йому суддя…

Джерело