Ще зранку Поліна сумно сиділа на кухні над шматком черствою булки. Думала з’їсти її з чаєм зараз, чи вже на обід, бо донька сказала, що забігти може лише ввечері на годину, продукти якісь принесе, а син до неї ще тиждень не прийде, бо захворів.

Цього дня вона добре вже знала, що до пізнього вечора в її двері не зайде ніхто, тому у неї буде вдосталь часу, щоб подумати про своє життя яке минає і поплакати, щ, об ніхто не бачив її червоні очі.

В Португалії Поліна працювала довгих 10 років. Поїхала туди не від щасливого життя: чоловік пив, працювати не хотів, борги за комунальні за їх квартиру накопичувалися солідні, щомісяця все більші і більші, син і донька студенти, яким копійку з собою навіть дати не могла.

Все це в купі і спонукало Поліну кидати все і податися за кордон на заробітки, бо кращої доля для себе і дітей вона тут не бачила все ж.

Робота чекати себе не змісила, влаштувалася Поліна працювати відразу, адже знайомі їй роботу знайшли заздалегідь – доглядати пару похилого віку. Звісно, робота була дуже важка, адже двоє людей відразу, та жінка погодилася, адже купилася на оплату, а вона дуже хороша була, такі гроші тоді не всі заробляли.

Згадує Поліна зараз і пелюшки ті, які міняла стареньким, і страви пісні, які готувала щодня, як мила їх, готувала і прибирала у їх великому домі.

І тут скотилася перша сльоза.

А вона ж завжди так погано думала про дітей тієї старенької пари. Мовляв, баків залишили на людину чужу, самі відмовилися від них, доглядати не хочуть, готові будь-які гроші платити, аби хтось чужий доглядав за батьками. Лише зараз до неї дійшло, як же вона тоді помилялася.

А що поганого в тому було? Батьки доглянуті, чистенькі, нагодовані, не голодують і під наглядом завжди. І діти щасливо собі живуть, адже молоді ще, мають своїх дітей доглядати і добре жити, не дивлячись ні на що.

Зате на батьків вони грошей не шкодують, просто інша людина за гроші ці доглядає їх на старості років. Зате вони спокійно з онуками в гості до стареньких їдуть, а не працювати важко на вихідні. Хіба це недобре?

От якби Поліні такий догляд та увага на старості років – вона б ніколи не відмовилася б від цього, адже не хоче бути тягарем для дітей.

Поки на чужині була, не стало чоловіка, але вона лише приїхати попрощатися з ним лише могла і бігом назад поїхала заробляти гроші, діти дуже просили про це.

За ці роки вона заробила на квартирі доньці та сину. Ще й онуків допомогла дітям на ноги поставити. Усе до копійки віддавала, нічого собі не зберегла.

А згодом відчула, що здоров’я дуже підводить: ноги не слухають, темніє в очах. І, коли в черговий раз приїхала додому на тиждень, пройшла обстеження. Висновок дуже невтішний: недуга непроста, прогресує, лише спокій потрібний і догляд за нею вже.

Поліна повірити не могла. Що? Як? Та їй навіть 60 років немає. Як сидіти вдома? Як догляд? У неї за душею і копійки немає.

Жінка вирішила нікого не слухати, стала речі збирати, але коли знову стало недобре, вирішила не поїде нікуди, буде слухати фахівців. Діти сказали, що допомагатимуть, хоча видно, що дуже незадоволені вони були.

Місяць син з донькою приходили раз в тиждень: продукти приносили, в аптеку ходили. Але щоразу скаржилися, що ледь не за останні кошти їй купують це все, а ціни високі.

– Я оце в аптеку по дорозі забігала, останні гроші віддала за призначення твої, завтра лікарю подзвони, скажи, хай дешевше щось припише, ці ціни я не потягну, – дорікнула на днях донька.

– Дружина моя дивується. Як це так? А де твої гроші? Напевно, каже, приховала від нас. Чому ми маємо купувати все за свої? – дорікає матері син.

А Поліна мовчить, нічого дітям не каже, не виправдовується перед ними. Добре знає, що коли скаже, що її гроші усі до останнього євро в невдячних дітей, то й вони дорогу до неї забудуть.

Шкодує Поліна, що гроші собі не відкладала. Ніколи б подумати не могла, що ось так, несподівано, її таке лихо спіткає, що вона в 59 років ще сама потребуватиме догляду, який давала сама людям яким вже за 70.

Вона добре бачить, що діти їй не раді, коли сама стане на ноги не знає, фахівці прогноз не дають.

Поліна не знає, що її чекає. Діти вже за декілька місяців від матері втомилися. А що далі буде?

Джерело