Після розлучення з чоловіком, Мар’яна довго приходила в себе. Вона любила свого Ігоря, любила без оглядки, вона така за вдачею. Коли вже любить, то любить, всю себе віддавала чоловікові і синові. Ну з сином все зрозуміло, це єдиний чоловік у житті будь-якої жінки, якого ніколи і за жодних обставин неможливо розлюбити.

Олег після закінчення школи вирішив присвятити своє життя допомозі людям, тому вступив до медінституту. Мар’яна думала, що він завжди буде поруч, але син вирішив інакше. І вибрав навчальний заклад за багато кілометрів від рідного дому. Ігору було все одно, він взагалі якось байдуже ставився до всього.

– Ну що ти, Мар’яно, хоче син бути лікарем, та заради Бога, це його життя та його проблеми.

А син про це мріяв із дитинства.

– Мамо, ти ж знаєш, я завжди хотів допомагати людям. Тож це для тебе не новина. Звичайно, тобі хочеться, щоб я завжди поряд з тобою був, але не вийде, я чоловік. Тож зустрічатимемося рідко, але я обіцяю по мождивості приїжджати. Ти ж знаєш, як я тебе люблю, ти в мене найпрекрасніша і найулюбленіша мама на світі. Про це ти завжди пам’ятай. Знай, що я тебе підтримаю і допоможу, якщо раптом потрібна буде моя допомога, і завжди буду на твоїй стороні, – казав Олег, укладаючи сумку.

Він їхав на навчання, це були останні канікули перед закінченням інституту.

– Синку, я знаю, що зможу на тебе покластися, дякую за такі теплі слова. Але в мене ще й твій тато поряд. Отже, все буде добре. А ти не хвилюйся за нас, і за мене окремо. Все буде добре, я так думаю.

Олег після закінчення інституту одружився, знайшов роботу у столиці, і вже народилася донька. Мар’яні хочеться частіше бачитися з ними, але вони далеко, тому й чекає на відпустку сина.

З Ігорем вони прожили двадцять п’ять років, начебто все влаштовує і її, і його в їхньому сімейному житті. Мар’яна красива жінка освічена, розумна. Ігор, до речі, довго до неї залицявся в інституті, і якось непомітно увійшов у її життя, хоча претендентів у неї було багато.

Вона зовсім не сварлива людина, вміло згладжує всі кути і вдома і на роботі, тактовна та ввічлива. А ось чоловік її нахабний і різкий. Але вона зуміла і до нього підібрати ключик. Допомогла йому стати на ноги, це вона разом з ним розробила бізнес-план, це вона з початку і до кінця допомагає у його бізнесі з ремонту та обслуговування машин.

Мар’яна днями зустрічалася з подругами в кафе, Катя мала привід, народився перший онук. Утрьох вони дружать давно. Олеся працює в офісі з Мар’яною, а Катя домогосподарка, одружена, у них із чоловіком великий будинок за містом. Там вони також іноді зустрічаються компанією. Але тут вирішили зустрітися в кафе ненадовго, саме Катя приїжджала до міста.

Сиділи, як завжди обговорювали своє життя, дітей та чоловіків. І тут Катя раптом запитала:

– Мар’яно, слухай, а ти своєму Ігорю у всьому довіряєш?

– Ну, так, у нас немає секретів, а чому ти питаєш? – насторожилася Мар’яна.

Катя з Олесею переглянулись, подруга продовжувала:

– Я кілька разів його бачила у кафе та в супермаркеті з молодою дівчиною, вона його тримала під руку. Я ще довго стояла дивилася їм услід, Ігор мене не помітив, був захоплений супутницею. Але це та сама дівчина.

Мар’яна розгублено дивилася на подруг:

– Ой, дівчата, та це може з його офісу, у нього є там кілька дівчат, а взагалі не знаю, якось не помічала нічого. Так, іноді затримується вечорами, але в нього повно клієнтів, деяким не може відмовити.

Після цієї розмови з подругами Мар’яна стала пильніше придивлятися до чоловіка, цікавитися чомусь запізнився, але потім знову заспокоїлася.

І ось прийшов той день, коли до них додому прийшла молода дівчина, вагітна, і посміхнувшись до Мар’яни, з порога промовила ніжним голоском:

– Добрий день.

– Доброго дня, а Ви до кого, напевно, помилилися? – спитала Мар’яна.

– Ой, яка Ви симпатична, молода! Ви, Мар’яна? А Ігор мені казав, що його дружина старша і нездужає, – торохтіла дівчина. – Ви точно Мар’яна, дружина Ігоря?

– Так. Точно Мар’яна. Як бачите, на здоров’я не скаржуся, активна та життєрадісна. А ви хто?

– Я Гання. Я чекаю від Ігоря дитину. Ми вже давно зустрічаємось. Він ніяк не може сказати Вам про мене, хоча щоразу обіцяє, що поговорить. Мені він обіцяє розлучитися з Вами, а потім ми одружимося. Незабаром у нас буде малюк.

Мар’яна від несподіванки не могла вставити жодного слова, Ганна все говорила і говорила:

– Я, звичайно, здивувалася, побачивши, що Ви така цікава жінка. Думала, що побачу бабусю, адже Ігореві вже сорок вісім років. Але він звичайно молодий ще, але я думала, що жінка у його віці вже зовсім стара…

– Ганно, а тобі скільки років? І де ви познайомились? – Раптом вирішила поцікавитися Мар’яна, вона вийшла зі ступору.

– Мені двадцять один. А познайомилися, як і всі зараз в інтернеті – гордо відповіла вона.

– А як ти у двадцять років могла собі дозволити стосунки із чоловіком, якому під п’ятдесят? У нас синові двадцять п’ять, – намагаючись себе стримувати, спитала вона.

– Ой, не читайте мені мораль, не тисніть на моє сумління, у мене його немає. Мені потрібен чоловік старший і з грошима. А як із молодим ростити дитину, без грошей, без житла? Отож, віддайте мені Ігоря, він все одно не любить Вас, каже, що Ви його не відпускаєте, розлучення не даєте. Я й прийшла вирішити цю проблему. Бо відчуваю від нього не дочекатися рішучості. Відпустіть його і розведіться, ми житимемо і виховуватимемо нашого малюка.

– Добре, Ганно, забирай Ігоря і йди, – вона злегка виштовхнула її за двері.

Ганна, розраховуючи на сварку і вмовляння, озирнувшись знизала плечима і чемно сказала: – До побачення.

Зачинивши за нею двері, Мар’яна кинулась на диван, і розплакалася від образи. Плакала довго, потім, почала обмірковувати майбутню розмову з чоловіком.

Розмова вийшла швидкою і спокійною, тому що вона прийшла в себе, до того, як приїхав чоловік, і застала його зненацька.

– Привіт дорогий. Ось бачиш валізу та сумку? Це твої речі, забирай і йди, – рішуче сказала дружина.

-Мар’яно, що з тобою? З чого ти вирішила виставити мене з речами? – з бігаючими очима питав чоловік, підозрюючи про те, що його таємниця все ж таки відкрилася дружині.

– Зі мною нічого. Приходила твоя вагітна Гануся, попросила відпустити тебе до неї та дати розлучення. Так ось, ти вільний, можеш йти, бачити тебе не можу і не хочу. Ти розтоптав моє кохання, моє добре ставлення до тебе, ти все зіпсував.

Вона відчинила двері, дивилася на розгубленого чоловіка:

– Мар’яно, ну я… ну я це… Але я не хочу від тебе йти, і не хочу розлучення.

Він стояв з валізою та сумкою в руках, вона розвернула його до дверей, виставила з квартири і зачинила двері.

Зустрілися вони за місяць на нейтральній території у кафе. Ігор торгувався, йому треба поділити квартиру, яку ще придбав батько Мар’яни для дочки. Квартира велика, дворівнева. Мар’яна казала:

– Мені лишається квартира, а тобі твій бізнес. Обіцяю, не лізтиму в твою справу.

– Але я винаймаю житло, скоро з’явиться дитина. Давай розділимо квартиру, вона велика та вільна, – наполягав Ігор.

– А ти не забув, що в нас ще є син? Коротше, або ти мені залишаєш квартиру, і на твій бізнес я не претендую, хоча без мене та мого батька ти і з місця не зрушив би. Розуму не вистачило б його відкрити. Або все ділитимемо навпіл, але квартиру все одно не отримаєш. Ти розумієш це, чи таки підтягнути мого батька для вирішення проблеми? Думай, даю тобі три дні. А квартиру купиш невелику, але потім заробиш і розширишся. Бувай. Чекаю дзвінка за три дні, а чергова зустріч у нас у суді.

Мар’яна залишилася у квартирі, допоміг звичайно і її батько, поговорив з Ігорем, той сперечатися не став. Коли зателефонував батько Мар’яни і ще не встиг нічого сказати, Ігор відповів:

– Я згоден із Мар’яною. На квартиру не претендую.

Все владналося. І ось уже минуло півроку після розлучення, Мар’яна звикла до самотності, єдине, іноді думає про те, що неправильно поводилася з чоловіком, часто розмовляла сама з собою:

– Що я зрозуміла із цього життя? А зрозуміла, що не можна любити чоловіка більше, ніж себе. Він не оцінить твою любов, турботу та ніжність. Чим більше я любила Ігоря, і нехтувала собою, тим більше він нахабнів, сприймаючи все як належне. Напевно, він не згадає, як я переживала за нього, любила… Як ніжно годинами спостерігала, поки він спав, міцно обіймала і посміхалася, дивлячись у вічі. Дбайливо поправляла комір на сорочці. Він це не цінував, і тепер мені вже байдуже, чи любила я чи ні. Тепер я любитиму себе. Ну і моїх найулюбленіших близьких, сина з його родиною, а внучку особливо.

Мар’яна зібралася у відпустку до сина. Накупила подарунків усім, і раділа майбутній зустрічі. А сама час від часу нагадувала собі:

– У мене все добре, і з кожним днем ​​стає все краще. Життя надто коротке, щоб витрачати його на образи. Я давно відпустила ситуацію. І навіть не прокручую можливі варіанти подій. Сталося, як сталося. Я знаю, що років за п’ять це для мене вже буде не важливо.

У гостях у своїх близьких Мар’яна зовсім не відчувала самотності. Вона любить їх усією своєю душею, і вони її теж. Щоправда, онука ще маленька, але з рук бабусі не злазила. Олег знає, що батьки розлучилися, і в матері ні про що не питав, не нагадував. Якось він зателефонував батькові, телефон взяла Ганна, він думав помилився, але на тому кінці сказали дуже молодим голоском:

– А Ігор у ванній, що передати?

Олег відключився і більше батькові не дзвонив, було все й так зрозуміло. А коли він зустрів матір на вокзалі, з її вигляд зрозумів, що вона вже впорядку, що вже все пережила.

А по дорозі назад Мар’яна в поїзд кілька разів ловила на собі погляд чоловіка, який сидів попереду праворуч, і час від часу обертаючись, поглядав на неї з цікавістю. У нього на скронях була сивина, а погляд був сумним. Коли вона вийшла з вагону, він чекав на неї неподалік, а потім підійшов і запитав приємним баритоном:

– Вибачте, давайте познайомимося, я – Іван, а як Ваше ім’я?

– Мар’яна, – дивуючись сама собі, відповіла вона і подивившись у його сірі очі, захопилася ними. Його погляд був теплий і надзвичайно ніжний, водночас випромінюючи впевненість та добродушність.

– Дуже приємно. У мене на стоянці машина, я можу Вас підвезти, заразом і поспілкуємося. Я з відрядження повертаюся, відїжджав на чотири дні.

– А я відвідувала сина з родиною, внучку.

– Внучку? Нічого собі бабуся! Молода та красива.

Іван ось вже шостий рік живе один, його дружини з дочкою та внуком не стало, трапилася біда, коли вони повертаючись із села від її матері. Стрес для нього був важкий, тільки через два роки прийшов до тями.

Вони спілкувалися, начебто знають один одного сто років. Потім були зустрічі, кохання та щастя. Через рік Іван запропонував їй заміж, коли святкували його ювілей – п’ятдесят років, він при всіх своїх знайомих і друзів зробив їй пропозицію, заодно і представив у ролі майбутньої дружини.

Мар’яна почувається поряд з Іваном, як за кам’яною стіною. Нарешті вона зрозуміла цей вираз і відчула на собі. Всі проблеми та їх вирішення цілком і повністю на ньому. Він оберігає Мар’яну від усіх негараздів та турбот, а вона навіть і не уявляла собі, що є на світі такі чоловіки.