Таня сиділа на кухні після важкого робочого дня і слухала, як у ванну поволі набиралася вода.

Сина вона відправила на літо до бабусі, чоловік поїхав до свекрухи, допомагати щось на дачі.

Вона, як завжди, затрималася до пізна на роботі, тому до них поїде вже завтра. А сьогодні нарешті її вечір і вона хотіла відпочити.

Таня лягла у ванну і майже задрімала. Раптом пролунав телефонний дзвінок.

Вона взяла телефон і глянула на екран. Дзвонив Микола.

-Привіт! – сказав він у слухавку.

-Привіт!

-Не спиш ще? – запитав Микола.

-Та ні, не сплю. А що хіба пізно вже? – відповіла Тетяна.

-Тетянко, можна до тебе зайти в гості?

-Приходь. В тебе щось сталося?

-Ні що ти. Просто побалакати.

-Ну, приїжджай. Володя, правда, на дачу поїхав, я одна тут вдома. Приїжджай…

Микола був другом Тетяни дитинства.

Мама Тетяни мабуть років з семи називала Миколу майбутнім зятем.

Років у шістнадцять Микола і справді закохався в Тетяну, і намагався якось донести цей факт до неї. Але вона тільки віджартовувалась – з друзями ж не зустрічаються.

Більше він не торкався цієї теми, так і залишився другом на все життя.…

Вже в інституті Таня познайомилася з Володею, незабаром одружилася, з’явився Ігорчик.

Микола щиро вітав її на весіллі, приїжджав у пологовий, він навіть став хрещеним Ігорчику.

Володя спочатку дуже ревнував, а потім дізнався про нього більше і заспокоївся.

Сказав, що Микола мужик хороший, і він не заперечує проти їхньої дружби.

Потім з’явилася Олена. У Миколи з’явилася донька Світлана, через рік ще одна дочка Катя.

Вони стали дружити сім’ями, бували у гостях. В останній рік правда все рідше.

Миколу на роботі скоротили і він поїхав десь на заробітки в Польщу. Виїжджав на два, або три місяці. Олена спочатку сварилася, а потім заспокоїлася. Жити на щось же ж треба, дівчата ще маленькі, і слабі часто, хіба в такій ситуації знайдеш роботу з хорошою зарплатою? Так хоч чоловік гідно заробляє.

Пролунав дзвінок у двері, Таня побігла відкривати.

-Ну, ще раз привіт! Ти сама? – почав з порога Микола.

-Так, мої роз’їхалися. Завтра теж збираюсь до неї. А сьогодні ось… Відпочиваю. А твої де? Ти чого не вдома серед ночі, а по гостях ходиш?

-Та повернувся от незаплановано. Додому одразу поїхав, а моїх немає. Теж на дачу поїхали, не чекали ж мене.

Та й народу там ціла юрба, як завжди сестра Оленки, з дітьми і чоловіком, теща з тестем

Не приткнутися. Так хотілося їх побачити. Але не вийшло. Ось вирішив до тебе в гості заскочити, тим більше, сто років не бачив! А ти я дивлюся відпочиваєш на самоті? Микола кивнув у бік ігристого.

-Ага. Коли ще випаде така нагода? Будеш?

-Так давай. Як Ігор?

-Нормально. До бабусі відправили. Поїхав на хазяйство, щоб бабусі не сумно було. А так четвертий клас закінчив, випускний відгуляли з нагоди закінчення початкової школи з однією четвіркою. Твої як?

-Та як, нормально. Я їх сам уже он скільки не бачив із цією роботою! Олена фото майже щодня надсилає. Нормально Таню, дякую.

-Ти їсти не хочеш? У нас он риба є, можу розігріти.

-Ні… Дякую. Не хочу. Пам’ятаєш ми в діда твого гарну вудку взяли, і сіті? У неї там якесь вудило саморобне було, він нею дуже пишався. Що клює добре завдяки його кмітливості.

-Та пам’ятаю, і сіті порвали, думали мішок риби наловимо, і його вудку зламали. Я більше пам’ятаю як він за нами бігав потім по всьому дворі.

-Та стільки всього було…

Микола пішов майже на світанку. Вони якось напрочуд добре говорили, згадували дитинство. Таня лягла спати.

Вона прокинулася, бо її будив Володя.

-Таню, вставай, будь ласка, одягайся.

Володя не перестаючи будив її.

-Що трапилося? Ти чого не на дачі? Та на тобі лиця нема!

-Тобі Олена не дзвонила?

-Ні… Не знаю, я лягла пізно. Звук вимкнула на телефоні. Думала висплюсь і поїду до вас. Ми пізно…

-Миколи не стало.

-Володю ти що? Як це не стало? Це не так, ну ні, ти щось плутаєш.

Тетяна не розуміла, що відбувається.

-Олена сказала. Їй вранці повідомили. Ще ввечері його машина потрапила… Ну одним словом, їх там було четверо. А Миколи вночі не стало…

-Ти що взагалі за нісенітниці говориш? Це неправда все!

-Таню. Поїхали. Їй зараз допомогти треба. З дівчатами посидіти, я не знаю, може до себе їх забрати? З роботи його дзвонять, а вона говорити з ними не може. Вона сумбурно якось говорила… Таня одягайся, будь ласка.

Всю дорогу вони мовчали. Думки плуталися. Як так взагалі? Сиділи балакали. Микола стільки пам’ятав усього. А вона вже багато чого забула. Ну як так? Наснилося? Такий яскравий сон. Колись вона таке читала, що душа приходить уві сні попрощатися. Він і про Олену, дочок своїх казав, що хотів до них, а вони поїхали. Господи… Як Олена ж тепер?

Володя взяв на себе спілкування з компанією, в якій працював Микола, питання з організацією поминок.

Таня забрала до себе їхніх дівчаток і поїхала з ними на дачу. Олені було не до дітей. Вона лежала і плакала, картаючи себе, заробітки, вічну нестачу грошей і життя в принципі. Потім приїхала їхня бабуся. Оленка трохи притихла…

У свою квартиру Таня з Володею повернулися тільки після похорону. Ні про що не говорили – не хотілося. І що казати? Перевернулося все наче з ніг на голову, і все за якийсь тиждень.

-Чай заварити?

Володя кивнув. Таня дістала з шухляди коробку з різними сортами чаю. Довго перебирала. Вибрала чорний з якимись рожевими та фіолетовими листочками.

Може й Микола його привозив у подарунок… Самі вони таке купували вкрай рідко. Погляд зупинився на келиху, що стояв прямо за мікрохвильовкою.

Непомитий келих зі слідами ігристого. А поруч другий, такий самий… Значить не наснилося. Ти приходив попрощатися…

Таня високо підняла голову. Перед очима все розпливалося, сльози безупинно йшли. Ти приходив попрощатися…

Вона довго стояла, тримаючись за дверну ручку кухонної шафи. Нарешті вона заспокоїлася. Вимила келихи. Поставила їх на полицю…

-Прощавай, Микольцю… – тільки й подумала жінка.