У свої 52 роки я виявилася зовсім самотньою: чоловік помер, дочка переїхала до іншої країни. Будучи вчителькою початкових класів, я розраховувала на пристойну пенсію, але, на мій подив, це були мізерні півтори тисячі, яких мало вистачало на життя.

Не падаючи духом, я зайнялася садівництвом, розводила курей та корову протягом кількох років.

Однак моя стійкість зазнала випробування, коли я захворіла на грип, який швидко розвинувся і приніс із собою інші недуги. Саме це змусило мене відмовитися від садівництва та тваринництва.

Справжня проблема виникла із приходом рахунків за комунальні послуги.

Моя пенсія була недостатньою: її ледве вистачало на оплату газу, не кажучи вже про інші послуги, ліки та предмети першої необхідності. Навіть купівля чобіт на зиму видавалася розкішшю.

Незважаючи на свої труднощі, я утримувалась турбувати доньку, яка перебувала в іншій країні та намагалася народити дитину за допомогою сучасних технологій – дорогого процесу.

Зрештою, не витримавши, я звернулася до неї за допомогою, пояснивши своє тяжке фінансове становище. Минуло два тижні без відповіді – і я втратила надію. Але, на мій подив, вона і її чоловік зненацька з’явилися біля моїх дверей, коли дочка була на четвертому місяці вагітності.

Вони привезли з собою безліч необхідних речей та продуктів, плануючи, що вона залишиться зі мною, а зять повернеться за кордон, щоб заробити гроші до появи дитини.

З їхнім приїздом моє здоров’я чудовим чином покращало. Перспектива стати бабусею сповнила мене радістю.

Дочка допомагала оплачувати рахунки, а зять регулярно надсилав нам посилки з різними товарами.

Ми з нетерпінням чекаємо на народження дитини, щоб повернути щастя в наш будинок. Дочка також м’яко відчитала мене за те, що я не сказала їй про свої проблеми раніше.

КІНЕЦЬ.