Ганні завжди було не по собі, коли люди з ностальгією згадували своє дитинство. Вона терпіти не могла розповіді про блаженну юність чи скарги на суворих батьків.

Їй здавалося, що за цими історіями ховаються глибші травми. Її власне дитинство було разючим контрастом. Найперші спогади Ганни були пов’язані з алкоголізмом матері та жорстокою поведінкою батька.

Вона згадувала, як намагалася захистити матір від побоїв і вмовляла її лягти спати раніше, щоб уникнути конфлікту, але все завжди закінчувалося зривом. Коли батьки розлучилися, Ганна спочатку відчула полегшення. У хаті запанував мир, а мати була твереза. Але це було недовго.

Мати знову поринула в тусовки, перетворивши їхній будинок на центр для своїх друзів. Ганна, почуваючи себе покинутою, знайшла втіху в шафі, яка стала її притулком у такі моменти.

Фінансові проблеми зрештою розігнали тусовщиків. Тим часом її батько переїхав, знову одружився і спробував позбавитися батьківських обов’язків щодо Ганни, заявивши, що її мати була недбалою.

Його нова дружина сподівалася, що таким чином Ганна потрапить до дитячого будинку, звільнивши батька від сплати аліментів. Однак за законом він все одно мав їх платити, цього було не уникнути.

В одинадцять років Ганна опинилася перед вибором суду: залишитися з матір’ю чи переїхати до батька. Вона обрала батька, не підозрюючи про майбутні труднощі. Батько суворо стежив за навчанням та поведінкою, караючи її ременем за погані оцінки.

Мачуха, вважаючи, що Ганна винна їм за своє утримання, звалила на неї всю роботу по дому, додавши до фізичних покарань батька ще й емоційне насильство.

Незважаючи на всі тяготи, Ганна чудово навчалася у школі. У п’ятнадцять років вона втекла, побоюючись помсти батька. Її побоювання виявилися безпідставними: вони ніколи не шукали її.

Повернувшись до рідного міста, Ганна виживала різними способами, допоки у коледжі їй не запропонували гуртожиток. Якось вона дізналася, що будинок її дитинства згорів, а мати зникла.

Минули роки, і Ганна залишила своє минуле далеко позаду. Зараз вона щаслива у шлюбі, у неї є дитина, але розмови про безтурботне дитинство не дають їй спокою. Вона дуже добре знає, що не кожне дитинство – казка.

КІНЕЦЬ.