Нещодавно дочка зібрала нас за святковим столом: хорошу новину хотіла повідомити, навіть дві. Ми в квартирі живемо вп’ятьох: я, чоловік мій, дочка, зять і онук.

Квартира у нас хоч і трикімнатна, але жити двома сім’ями, як показала практика – нестерпно. Вони побралися, коли в доньки пузо вже мало не на лоб лізло.

Зіграли весілля нашвидкуруч, і одразу до нас переїхали. Ми їм тоді казали, що найкращим рішенням буде накопичувати на квартиру – на перший внесок іnотеки.

Але, певне, нас ніхто не слухав. Ми сиділи за столом, дочка розпливалася усмішкою. На мить навіть здалося, що вони нарешті нас почули: -Мамо, тату, ми вагітні.

Так, ми куnили машину. Але довелося взяти kредит. Я не знала, як мені реагувати. Плаkати чи радіти? Всі наші настанови про те, щоб вони збирали — коту під хвіст.

Ніхто з них не має прав, щоб їздити за кермом. Знаєте чому вони вирішили куnити машину? Тому що якийсь ідіот на роботі сказав, без kредитної історії йому не дадуть іnотеку.

Ми з батьком просто в люті. Адже ця людина ніколи не зміниться. Він уже сформований дурень, і дочку мою таку ж робить.

Вони ще образилися, що ми за них не раділи. Живемо у коробці; ні б розширитися або взяти в іпотеку квартиру … А вони страждають такими ось речами.

Другого народжують. Батько із зятем зранку поговорив, виставив його з дому. Адже він за ці п’ять років нічого в житті не досяг. І не досягне.

КІНЕЦЬ.