Я вже не дуже юна і створювати свою родину, звичайно, пора. З Устимом нас, напевно, звела сама доля. Він одразу запал мені в душу, щойно тільки я його побачила. Ми з подругою зайшли якось до одного відкритого літнього кафе, а Устим уже був там, пив каву з морозивом і спілкувався з другом.

Устим мені здався найпростішою і найщирішою людиною з усіх, кого я знала раніше. Він помітив мене і сам підійшов до нашого столика і запропонував познайомитись.

Ось так минуло вже цілих 4 роки, наші стосунки тривають і досить міцні. Виявилося, що Устим завидний наречений. Без шкідливих звичок, спортивний і підтягнутий. Має власне житло, а батьки в нього дуже забезпечені люди, які дали своєму синові гарну освіту та прекрасне виховання.

Єдиним його слабким місцем була лінь і нестримне прагнення до хорошого життя. Устим намагається взяти від життя якнайбільше і все найкраще.

Важко повірити, але людина, у якої батьки можуть дозволити собі дуже багато, включаючи триповерховий будинок, міні-автопарк, купу слуг сам сидів у боргах. Бо на «кишенькові витрати» у його віці вже батьки не дають. А жити скромно Устим, на жаль, не міг: кому хочеться утискати себе після того, як ти пізнав сите, багате життя?

Я розуміла, що це проблема. Але ще я бачила цю ситуацію по-своєму. Єдиний син, багаті батьки. Невже вони якось не зможуть домовитись? Звісно, зможуть, потрібно просто дати їм трохи часу. І тому я терпіла: жили ми в нього, але гроші на їжу та побут витрачалися з мого гаманця.

Я дівчина міська, і мої мама з татом теж чогось встигли досягти. Тож назвати нас бідними у мене я не можу. Але все пізнається в порівнянні.

Взагалі це важко описати, але я спробую. Мій день ділився на дві частини: коли я працювала і була зайнята, я й думати не могла про Устима. Тому що я чудово розуміла, що поки що я тут, в офісі, сиджу – він відсипається. Потім у нього сніданок, пробіжка, відеоігри та зустріч із друзями.

Іноді він міг домовитися з друзяками про якусь фінансову авантюру. І тоді це виглядало так: у 20% випадків він міг принести додому якісь гроші, на які купував різні дорогі дрібнички, або ми витрачали все на походи до ресторанів.

У решті 80% випадків гроші він втрачав, і його борги у зв’язку з цим лише зростали. Але сам він цього ніби не помічав і просто знизував плечима.

Саме тому на роботі я терпіти Устима не могла. Він просто мене дратував. Але потім, коли робочий день закінчувався і я приходила додому, все мінялося. Кохання, як цунамі, накривало мене з голови до п’ят. Я раптом усвідомлювала, що встигла дуже скучити за своїм чоловіком. Що він – це все, що мені треба, і жодні мої тривожні думки нас не розлучать.

Я могла прийти з двома пакетами продуктів, втомлена. А він зустрічав мене у своїх строкатих шортах, і я просто танула, як сніжинка. І так відбувалося щоразу. Тому в нас практично були відсутні суперечки чи конфлікти. Я просто не могла злитися на Устима, коли він був поруч.

Думаю, ми б і далі так продовжували жити, якби одного разу Устим не запропонував мені вийти за нього заміж. Це не було пропозицією, як годиться: зі встанням на одне коліно, в романтичній обстановці. Ні, це була саме пропозиція.

Ми вийшли прогулятися, потім нам захотілося сходити в кіно. І після сеансу Устим раптом глянув на мене і видав: «Слухай, а давай одружимося?»

Вже вдома він пояснив свою позицію, чим тільки погіршив ситуацію і мій настрій. Справа в тому, що Устим нарешті почав розуміти, що йому якось треба розбиратися зі своїми боргами. Очевидно, «кредитори» стали активніше заявляти про свої вимоги.  І моєму нареченому не спало на думку нічого розумнішого, ніж зіграти весілля і запросити на нього своїх батьків та їхніх друзів.

А весільні подарунки, за його підрахунками, у кілька разів відіб’ють будь-яку, навіть найдорожчу церемонію.

Тобто він хотів зробити «фейкове» весілля, а в запрошенні вказати, що подарунків молодій сім’ї не потрібно, тому краще несіть відразу гроші в конвертах. І все. Схема зрозуміла і навіть, можна сказати, дещо банальна. Але з того моменту мені мій майбутній наречений представився зовсім в іншому світлі.

Я зрозуміла, що він може бути дуже хитрим, якщо справа стосуватиметься його особистої вигоди. Адже раніше я просто вважала його недалекоглядним мажором, якого перестали утримувати мама з татом. Але з добродушною вдачею, щирим, без лукавства.

І ось я почала замислюватися про спільне майбутнє з такою людиною. Хто знає, можливо, він і мене використовує, проживаючи у моїй квартирі? А якщо знайде собі дівчину молодшу чи багатшу, чи є в мене впевненість, що Устим не покине мене наступного ж дня?

Я не знаю, чи варто мені виходити заміж в такій ситуації. Стільки думок навалилося відразу, а слушної поради ніхто не дає. Батьки й подруги відмовляють в один голос. Але я й сама не хочу лишатися в такому віці. І як вчинити правильно?

Джерело