Я заміжня вже вісім років і за ці роки з чоловіком виникають сварки тільки через гроші. І не тому, що я витрачаю багато чи не вмію ними розпоряджатися.

Вся справа в тому, що чоловік увесь час допомагає своїм родичам. Якби це були старі батьки чи, не дай Боже, хворі, то я б нічого не мала проти такої допомоги.

Батьки ще працюють, але майже всі гроші віддають своїй доньці. Потім у розмові, як би, між іншим, починають скаржитися, що грошей знову немає, і терміново знадобилося щось купити.

Улюблена фраза свекрухи: «У вас дитина одна і ще маленька, а у Світлани двоє і їм потрібна допомога». Світлана, це її дочка, у якої два сини, двадцять і двадцять два роки, які я вважаю, повинні вже самі заробляти.

Але вони звикли, що Діма їм допоможе. Взяли в банку кредит на купівлю квартири і тепер вони мають вагомий, як вони вважають, аргумент, щоб мій чоловік їм допомагав.

Справа, мабуть, у тому, що вони вважають, що Діма одружився зі заможною дівчиною і в нього все є. Мої батьки не багаті, але отримуючи пристойну зарплатню, вміють розпорядитися.

Коли виходила заміж, вони подарували мені квартиру. Але до того вони три роки нікуди не їздили відпочивати, а проводили відпустку на дачі, щоб заощадити гроші.

Мені здається, що чоловік і сам це розуміє, але не знає, як це все змінити. Відмовити означає посваритися з батьками назавжди. А на це він не піде, а мені теж набридла така благодійність.

Виходу поки що не бачу, але хочу розібратися — не розлучатися через це з чоловіком, якого люблю. Та й він любить і мене і дитину, і якби його родичі були трохи скромнішими, то у нас було б усе ідеально.

Скільки це терпітиму, сама не знаю. Але терпіння вже закінчується.

КІНЕЦЬ.