З моїм коханим ми зустрічаємось вже чотири роки. Кохаємо одне одного, але одружитися нам заважає відсутність власного житла.

Він мешкає з батьками в однокімнатній квартирі, а я в гуртожитку. Намагалися винаймати квартиру, але невдовзі зрозуміли, що на наші дві зарплати це проблематично.

Вистачало тільки на найнеобхідніше, але що робити, якщо буде дитина. І ми знову роз’їхалися, кожен до себе.

Але нещодавно він мені сказав, що познайомився з дівчиною в соцмережі і почав переписуватись. Вона із забезпеченої сім’ї, є машина, своя квартира.

Працює вона також у престижній фірмі свого батька. Він, як потім з’ясувалося, став зустрічатися з нею, а мені казав, що спілкується тільки в соц. мережах.

Але я не почала йому говорити, що знаю про це, а він не здогадується. Я спочатку образилася, а потім зрозуміла, що йому набридла ця нестабільність у житті.

Адже ця дівчина й так усе має. Я не схвалюю його поведінку, але й не можу засуджувати.

Нам уже більше двадцяти років, і потрібно кожному влаштовувати своє життя, купити нормальну квартиру і встати на ноги.

Я кохаю його і не хочу йому заважати. Нехай сам вирішує, як вчинити, хоча не приховуватиму, мені дуже боляче і прикро. Ми стільки років разом, багато було гарного.

Тільки я не можу зрозуміти, як можна цінувати не людину, а її гроші. А як же кохання?

Чи ніякого кохання не було і мені це тільки здавалося, що він любить мене? Ось тільки не можу вирішити, піти самій чи почекати, що він робитиме.

Хоча в жодному разі я вже з ним не буду. Подруга мене заспокоює, що може він і не втече від мене.

Навіщо мені поруч такий ненадійний чоловік, краще вже бути без нього. А може мені ще пощастить і я зустріну своє справжнє кохання?

КІНЕЦЬ.