У свій 70-й день народження я зі сльозами на очах сиділа на лавці в лікарняному саду і міркувала про свій життєвий шлях від маленької дівчинки до бабусі. Лише сусідка по палаті та добра медсестра, яка принесла яблуко та теплі побажання, відзначили мій день народження.

Син не приїжджав три тижні, а дочка, яку я не бачила дев’ять років, тепер була мені чужою людиною. Налинули спогади : переїзд у місто, трагічна автомобільна аварія мого чоловіка, труднощі виховання двох дітей поодинці, додаткова робота, щоб одягнути та нагодувати їх…

Мій син, позбавлений батьківської постаті, потрапляв у погані компанії та неприємності. Я навіть використовувала заощадження, щоб уберегти його від в’язниці.

Моя дочка тим часом вийшла заміж, народила дитину зі слабким здоров’ям і переїхала в інше місто, щоб отримати медичну допомогу.

Після відходу чоловіка вона продовжувала боротися, невпинно працюючи над здоров’ям своєї дитини, і врешті-решт знову знайшла кохання з чоловіком, який зіткнувся з такими ж проблемами зі здоров’ям.

Коли її новому чоловікові була потрібна термінова операція, моя дочка попросила в мене заощадження.

Але я обіцяла ці гроші синові на весілля, тож відмовила їй. Після цього наші стосунки зіпсувалися. Одруження мого сина принесло в наш будинок конфлікт.

Його дружина, спочатку поважна, почала часто сваритися зі мною, і в результаті син прийняв її бік.

Вони помістили мене до цього пансіонату, стверджуючи, що це для мого здоров’я. Син відвідав мене один раз, а потім зник. Коли я піднялася, щоб повернутись до своєї кімнати, мене зупинив знайомий голос.

Обернувшись, я побачила свою дочку, яка поклала край нашій дев’ятирічній розлуці.

Вони з моїм онуком привітали мене з днем народження, дочка вибачилася та радісно заявила, що забирає мене додому. Чи стало вам трохи тепліше на душі післі цієї історії?