Ми познайомилися з Юлею лише півроку тому. Майже одразу закохалися одне в одного і почали зустрічатися. Якоїсь миті я запропонував їй пожити разом, але вона відмовила. І пояснила, що займатися співжиттям не збирається. І житиме лише зі своїм чоловіком.

Натяк мною був зрозумілий, тому вже за місяць я зробив їй пропозицію. Вона погодилася, ми зіграли весілля не те щоб дуже широко, але гідно. У підготовці брали участь і ми з Юлею, і батьки з обох боків.

Після весілля одразу постало питання, де саме нам разом жити. У мене власної квартири не було. Батьки жили у власному будинку, але у селі, за містом. А ось Юлі перед нашим знайомством батьки купили квартиру і буквально перед нашим весіллям закінчили там ремонт.

Я був не проти винаймати для нас квартиру, щоб не бути, так би мовити, нахлібником. Але Юля сказала, що в цьому немає жодного сенсу. І справді, навіщо винаймати чуже житло, коли є своє? Тому ми вирішили в’їжджати до її квартири. Тим більше забезпечувати нашу нову сім’ю збирався я.

Працював я лікарем, і змін у клініці мені вистачало, щоб заробити на життя. Але тепер у мене з’явилася дружина, тож я вирішив взяти підробіток. Загалом, крутився як міг.

Юля працювати поки що не планувала. Я її не змушував, тим більше ми це обговорювали ще перед весіллям. На її думку, чоловік має забезпечувати сімʼю. Дружина також може заробляти, якщо захоче. Я з нею не сперечався, мене батьки, в принципі, саме для такого устрою сімейного життя і виховували.

Кілька місяців все йшло добре, але в якийсь момент у нас почалися непорозуміння. У Юлі було багато подружок та друзів, вони своєю великою компанією любили потусуватись. Я, навпаки, людина домашня. Але дружину вдома не тримав і дозволяв їй гуляти скільки душі завгодно. Тим більше, всіх її друзів я вже добре знав і зовсім до них не ревнував.

Але досі всі ці гулянки не заважали Юлі виконувати подружні завдання. У нас вдома завжди було чисто та затишно. Готувала вона чудово. Не можу сказати, що на мене прямо щодня чекала свіжа вечеря з плити. Але холодильник у нас, як мінімум, завжди був повний.

І ось одного дня я приїхав з роботи вже ближче до півночі, а Юлі вдома не виявилося. Я написав їй і дізнався, що вони з друзями пішли до бару. Порившись у холодильнику, я не знайшов нічого їстівного і на голодний шлунок завалився спати.

Я не з тих, хто вимагає від своєї дружини стояти біля плити днями та ночами. Але якщо я працюю на двох роботах для того, щоб забезпечити сім’ю, мені здається нормальним, коли дружина дбає про побутові речі.

Тому наступного дня, заставши її вдома, я вирішив обговорити це питання. Але вона мене випередила.

– Ти наступних вихідних працюєш чи ні, я не пам’ятаю? Ми з хлопцями хотіли поїхати в гори з наметами, – повідомила вона.

– Я ж тобі казав, що у мене повноцінні вихідні будуть лише наступного місяця, – нагадав я.

– Хм, ну гаразд. Тоді без тебе з’їздимо цього разу, – спокійно відповіла вона.

– Я й не маю сумніву, що тобі без мене буде весело. До речі, саме хотів поговорити з тобою. Вчора пізно повернувся з роботи, тебе нема, їжі в холодильнику теж. Я, звичайно, сучасний чоловік, але можна трохи й постаратися, тобі не здається? – запитав я.

Природно, така претензія отримала ефект бомби, що розірвалася. Юля заявила, що вона у куховарки не наймалася. Я намагався пояснити їй, що ні в чому її не звинувачував, але мені починає набридати її поведінка. І тут вона сказала фразу, яку, мабуть, уже давно носила у собі.

– Чудово! Живе у моїй квартирі, так ще й права качаєє, – заявила вона.

Ніколи не подумав би, що моя власна дружина звинуватить мене в тому, що я альфонс. Я, який працюю без відпочинку на роботі, щоб її прогодувати, поки вона нічого не робить і постійно зависає десь у барі. Не знаю, чи вдасться нам розібратися з таким станом справ. Але її ставлення до свого чоловіка вразило мене до глибини душі.

КІНЕЦЬ.