Нелюбов моєї матері до батька завжди була очевидною, хоч і невисловленою. Їхнє життя було мирним, але позбавленим прихильності.

Правда спливла на поверхню, коли я познайомила батьків зі своїм хлопцем. Після вечері я почала душевну розмову з мамою. “Ти кохаєш його?” – спитала вона прямо. Захоплена зненацька, я зрештою відповіла: “Так. Але чому ти питаєш?”. Потім мама поділилася своєю історією, обійнявши мене.

В юності вона закохалася в одного хлопця, але вони обидва були надто сором’язливі.

Мама, будучи наполегливішою, сподівалася, що він запросить її на побачення, але він не наважувався. Незважаючи на натяки та підбадьорення друзів, він так і не зробив жодного кроку.

Втомившись чекати, мама вирішила сама запросити його на пікнік, але тут втрутилася доля. Вони зібралися маленькою компанією, серед них була дівчина Оля.

Мамин коханий тоді напився, як і багато хлопців з їхньої компанії. Пізніше Оля вийшла з лісу та заявила, що той на неї напав, але їй ніхто не повірив.

Однак через скандал батьки змусили його одружитися з Олею. Мама переїхала в місто, зустріла і вийшла заміж за мого тата, незважаючи на те, що все ще любила своє перше кохання…

Через роки її перше кохання вийшло на зв’язок, зізнавшись у своїх почуттях і розкаявшись.

Але було вже надто пізно: у них обох були сім’ї. Мама зі сльозами на очах порадила мені: “Виходь заміж за коханням.

Не мучся через невдалий вибір. Перш ніж прийняти рішення, переконайся у своїх почуттях і його характері.

Якби він був сміливішим, наші життя могли б скластися інакше…”.