Я переймаюсь через стосунки зі своєю майбутньою свекрухою. Точніше через повну їхню відсутність.

Вперше я побачила маму свого хлопця незаплановано. Ми того дня гуляли разом містом і випадково зіткнулися з його мамою прямо на вулиці.

Я, звичайно, уявляла це інакше. Думала, що все буде за класичним сценарієм: мій хлопець запросить мене до мами в гості. Я гарно одягнуся і принесу з собою тортик. Ми будемо мило розмовляти про всякі дрібниці.

Але так не сталося. При першій зустрічі Наталя Костянтинівна обвела мене чіпким поглядом. Мій хлопець запропонував разом зайти в кафе, якщо ми все одно вже зустрілися, та познайомитися ближче. Але мама заявила приблизно таке:

– Я не збираюся знайомитись з усіма твоїми дівчатами. У тебе їх ще тисячі будуть, не хочу всіх запам’ятовувати.

Словами не передати, як мені на той момент було прикро. Я чомусь відразу придумала, що мій коханий приводив до мами знайомитися добру сотню різних дівчат. Інакше навіщо Наталя Костянтинівна так сказала?

На той момент ми зустрічалися чотири місяці. Об’єктивно не такий великий термін, щоб впевнено сказати, що з цією людиною я хочу пов’язати свою долю.

Але з тієї зустрічі минуло вже чотири роки, а Наталя Костянтинівна своєї думки не змінила. Вона все також не приходить до нас у гості та не запрошує мене до себе. Я для неї начебто зовсім не існую.

Я багато разів питала свого хлопця, чому мама мене так не злюбила, але він і сам не знає відповіді на це запитання. Ми вже давно з’їхалися та живемо разом, але Наталя Костянтинівна жодного разу нас не відвідувала.

Нещодавно я дізналася, що чекаю дитину. Найближчими місяцями ми з моїм хлопцем плануємо одружитися. Пишного свята не буде, але все ж таки вирішили влаштувати невеликий вечір для найближчих родичів.

Учора ми разом із нареченим сходили до його мами, щоб оголосити про весілля та вручити їй запрошення.

Хоч мені й було прикро всі ці роки, що мама мого коханого не бажає зі мною спілкуватися, але я була переконана, що я стану «гідною», коли мій статус із «просто дівчини» зміниться на «дружину».

Але Наталія Костянтинівна свого рішення не змінила. Вона анітрохи не зраділа новині про весілля свого сина. Навіть більше цього, сказала, що на день нашої реєстрації вона вже має плани. Вона їде у робоче відрядження.

Син одразу попросив маму, щоб вона домовилася на роботі та замість неї відправили когось іншого. Все ж таки не щодня єдиний син одружується. До того ж ще достатньо часу, щоб знайти заміну.

Але Наталя Костянтинівна дивлячись прямо мені в очі відповіла, що не збирається цього робити, мовляв, «ти ж не востаннє одружишся».

У мене всередині все кипіло. Я попросила свого хлопця негайно піти. Сама відразу ганебно втекла. Я не знаю, що я зробила цій жінці! Я ніколи її раніше не бачила, не розмовляла з нею. Як і головне – чим я могла її образити? Для мене це цілковита загадка.

Ми так і не встигли розповісти Наталії Костянтинівні про те, що чекаємо дитину. Тепер я думаю, що це навіть на краще. Раптом вона й онука зненавидить, як і мене?

Майбутній чоловік останні дні дуже переживає та виглядає пригніченим. Він теж не очікував, що його мама буде до мене така сувора.

Як мені вчинити у цій ситуації? Я знаю, що мій чоловік страждатиме, якщо їхні стосунки з матір’ю зіпсуються. Мені хотілося б, щоб ми всі разом нормально спілкувалися, але як це зробити?

Чоловіка шкода. З мого боку на весіллі будуть батьки, а його мати навіть не прийде просто привітати нас.

КІНЕЦЬ.