Мені п’ятдесят п’ять, я вже кілька років живу один. Розлучився із дружиною, у мене є доросла дочка. Зараз їй уже майже двадцять років, а коли ми з її мамою розлучилися, було тринадцять.

Із донькою налагодити спілкування після розлучення нам вдалося. Колишня дружина не була проти, тому ми майже щовечора зідзвонювалися, а кілька разів на місяць їздили кудись гуляти.

Фінансово я намагався доньці завжди допомагати. До вісімнадцяти років стабільно сплачував аліменти. Ну а останні кілька років, коли була можливість, підкидав гроші на різні потреби.

Звісно, ​​хотілося б забезпечувати доньку від і до. Але робота у мене досить проста, зарплата не зростає, чого не скажеш про ціни довкола. Плюс до всього, і себе ж утримувати треба.

При цьому треба віддати мені належне, при розлученні я залишив дружині з донькою квартиру, яку ми купували разом ще в шлюбі. А сам пішов жити у квартиру батьків. Вони померли, житлоплоща залишилася після них у спадок. Я там повноправний власник.

Кілька місяців тому мені зателефонувала колишня дружина і повідомила, що нашій дочці треба купувати квартиру. Вона зараз уже навчається в університеті, винаймає житло, це не правильно. У дитини має бути своя житлова площа. Навіть якщо вона потім вийде заміж, нехай вона матиме свою квартиру, куди вона завжди зможе повернутися.

– Пропоную тобі скинутися та допомогти нашій дочці. Іпотеку вона потім сама зможе виплачувати, коли на роботу влаштується. Все одно ті ж гроші йдуть на оренду. А ось початковий внесок треба зараз внести, це велика сума. Пропоную за справедливістю – навпіл, – повідомила вона.

– Наталя, я з тобою повністю згоден. Але зараз у мене немає таких грошей. Накопичень не залишилося. Не кредит ж мені брати! Мені для доньки не шкода, я і мільйони їй віддав, якби вони були в мене, – відповів чоловік.

– Сергій, за всієї поваги до тебе, це не мої проблеми. Я десь знайти гроші змогла. Все на тебе не скидаю. От і ти, будь ласка, якось розберися з цим.

Я пообіцяв подумати, але щиро кажучи, думок у мене в голові не було. Єдиний варіант – це продати свою квартиру і купити щось менше та дешевше. Але займатися цим у мене не було часу. Та й до своєї квартири я дуже звик. Думка про те, що треба буде продавати батьківське гніздо, мене лякала.

Колишня дружина періодично запитувала, що я вирішив. Але рішення у мене не було. Якоїсь миті мені здалося, що вона вже від мене відстала, але потім приїхала одразу до мене додому. Я готувався до найгіршого.

– Сергій, я розумію, грошей немає. Тому пропоную альтернативу. Якщо зараз не можеш доньці допомогти фінансово, хоча б перепиши на неї повністю цю квартиру, в якій зараз живеш. Ми тоді знатимемо, що вона точно дістанеться їй, – сказала вона.

– Вона й так дістанеться їй. Я єдиний власник, а Аліна має одну дочку. Кому ж ще квартира, на твою думку, має дістатися? – здивувався я.

– Ну, ми всі знаємо, як це зазвичай буває. Знайдеться відразу купа родичів далеких та найкращих друзів. А ти у нас людина ведена, тебе обкрутити не так вже й складно. Переписуй квартиру на доньку і живи в ній згодом хоч сто років. Але знатимеш, що доньці ти допоміг, – пояснила Наталка.

Я довго думав над цим. І нарешті вирішив погодитися. Логіка мені була не до кінця зрозуміла, але колишня дружина в одному мала рацію. Якщо я не можу допомогти доньці зараз фінансово, то хай хоча б щось зроблю. Відчуватиму, що постарався.

Та й справді, чи мало які шахраї трапляться на шляху. Нехай ми всі будемо спокійні. Ми втрьох оформили все, що потрібне, і повноправною власницею моєї квартири стала донька.

Ось тільки одразу після цього вона перестала мені дзвонити. Так у нас повелося, що вона завжди перша набирала мене вечорами, коли закінчувала з навчанням. А за останні три тижні дзвонила, мабуть, лише кілька разів.

На мої запитання відмахувалася, казала, що великі нагрузки вуніверситеті. Я спершу вірив, але потім згадав, що вона завжди скаржилася на велику зайнятість. Намагався дізнатися у дружини, що відбувається. Але вона теж не зрозуміла, що мене так схвилювало, і запевнила, що донька зателефонує, щойно розвантажиться з навчанням.

Я тепер думаю: може, вони вдвох отримали від мене, що хотіли, і тому спілкуватися тепер сенсу не бачать? Мені не хотілося так погано думати про свою дочку і навіть про колишню дружину. Але все вказувало саме на це. Залишається лише сподіватися, що вони не витурять мене з моєї власної квартири.

КІНЕЦЬ.