У моїй сім’ї так склалося, що основна годувальниця мати. Вона більше дбала про матеріальну стабільність, більше турбувалася про наше з сестрою фінансове благополуччя, робила для нас багато чого в цьому плані, аж до купівлі для кожної квартири.

І за характером вона живіша, активніша, трохи нервова, їй легше вирішувати все, сидіти на всьому готовому взагалі не про неї. Батько ж просто хороша людина, він працював, коли я ще маленька була, потім справи стали йти не дуже, зараз на одній лише пенсії.

У ньому немає цієї робочої жилки, він пасивний, просто сподівався на матір, «осел» так би мовити. За словами мами, раніше він працював і заробляв більше за неї, але на моїй пам’яті мама вже була «попереду».

Справа навіть не в тому, хто більше/менше, а в амбіціях, у стараннях для сім’ї, бажанні створити комфорт. Це все про маму, а не про тата.

Осівши вдома, він просто став допомагати в побуті і вони ніби помінялися ролями. Я люблю своїх батьків у будь-якому разі, батько все одно дуже м’який і добра, порядна людина, ну ось просто лінивий. А зараз до проблеми.

Мені 28 років я без стосунків, і коли мова заходить про якості чоловіка, який мені потрібен, я тільки недавно почала розуміти, що у мене жорсткий перекіс у бік його фінансового благополуччя. Я не говорю про казкових мільйонерів, але мені просто дуже важливо, щоб чоловік був амбітний, захоплений кар’єрою, щоб я розуміла, що людина навіть потрапивши у скрутну ситуацію, намагатиметься з неї вибратися, а не сяде на мою шию.

Добре, що я вмію таких відрізняти, є нюх. Мені дуже важливо, щоб для нього питання про статки було номер один. Я навіть часто говорю, що готова взяти на себе побут, не потрібен мені той, хто допомагає в готуванні, я з цим впораюся сама, нехай головне роботою своєю займається, заробітком.

Тим самим розумію, що скочуюсь у 15 століття, жінка — побут, чоловік — мисливець. Але мені така модель до душі. Вийшов анти-образ батька. Не хочу повторювати долю матері.

Подруги часто дивуються, мовляв, ну ти прокинься, 21 століття, всі вже давно навпіл живуть як у фінансах, так і в побуті. А я так не хочу.

Просто нудно, не люблю пасивних, домашніх чоловіків мені з ними погано. Пишу це і усвідомлюю, що в моїй голові перекіс, мабуть, таке бажання не здорове.

Навіть при тому, що я не планую сидіти на шиї. У мене гарна зарплатня, професія досить серйозна. Я сама купила собі авто, скоро маю вийти на друге джерело заробітку від хобі, читаю, є захоплення, часто подорожую, забезпечую це собі сама, зовнішній догляд, друзі, спорт, не зациклена на ідеї вийти заміж.

Готування теж як хобі, щодня з цікавістю щось готую собі після роботи за рецептами з інтернету. Відповідно і не проти вийти заміж.

Але мене постійно звинувачують (жартівливо) у тому, що я середньовічна та меркантильна. А я просто хочу, щоб чоловік мав амбіції, трішки більше моїх, не був би з тих, хто сидить роками на одній роботі, поки його не виженуть звідти, роблячи там монотонну роботу без зростання і прагнень.

Щоб не жив від зарплати до зарплати, не був задоволений тим, що йому «вистачає на хліб з маслом, та й усе, життя вдалося». У таких кінець один — їх просто скорочують, і вони залишаються або на чиїйсь шиї, або перебиваються абияк.

У результаті повторю долю матері і працюватиму на всю сім’ю. Але я таке не вивезу, мамі, на відміну від мене, подобається все вирішувати і бути «альфа».

З якостей потрібна лише повага, ніякої романтики «достану місяць з неба» не потрібні. Зрозуміло, не йдеться про грубих чоловіків з грошима, яких я готова терпіти заради достатку.

Ось така установка у мене в голові, уявляю які будуть коментарі, про сміття в голові, установки, потрібний психолог і як усе запущено. Хотіла виговоритися і послухати поради, може, у когось схожа ситуація вдома.

Психолог є, до речі, але з нею працюємо поки що над іншим. Соромлюся піднімати цю тему, і виглядати зашореною та середньовічною.

КІНЕЦЬ.