Ну це реально було смішно! Вона думала, ми такі наївні??? Який був курс тоді – і який зараз, га? Моя тітка Олександра недавно повернулася зі своїх 12-річних скитань-заробітків додому назовсім і надумала віддати моїй мамі борг, який взяла 12 років тому, але по тому курсу “зелених”, який був тоді!

Розповім вам про все це спочатку. 12 років тому моя тітка Леся вирішила вирушити в іншу країну у пошуках кращого життя і кращих умов роботи. В неї не було особливих умінь і освіти, але прості робітники й робітниці кругом треба. А тітка Леся якраз і була з таких людей: без навичок та вищої освіти. Втім, вона себе від цього гіршою за інших не вважала ніколи.

Вони з моїм дядьком жили просто, не думаючи про завтра. Їхня сім’я як на мене виглядала майже карикатурною: жити від зарплати до зарплати, а якщо не вистачає – можна позичити трохи грошей у сусідів. Принаймні я пам’ятаю, як мама часто зітхала з цього приводу і жаліла свою молодшу сестру.

У нас в родині все було інакше: мої батьки обоє працювали і дуже стежили, щоб я добре вивчилася і знайшла роботу за освітою, гідну і високооплачувану. За що я їм досі дуже вдячна.

Але повернуся до тітки Олександри. Перед тим як виїхати, тітка довго готувалася. Вона півроку ходила на якісь курси вивчення німецької мови. Хоча ця ідея потім повністю провалилася. Виявляється, для цього потрібно було не лише сидіти на уроках, а й виконувати домашнє завдання.

Це для тітки Лесі було надскладним завданням, адже немає нічого важливішого, ніж час для відпочинку. Мову вона вже вивчила якось потім, на місці. Просто даремно гроші витратила, та й годі.

Потім тітці знадобилися кошти на квитки та на перший час проживання у чужій країні. У них з чоловіком їх не було. Тож моя мама позичила їй потрібну суму. Як і на курси німецької – із цим вона теж допомогла сестрі. І згодом моя тітка пурхнула зі свого будинку, назустріч новому життю в чужій країні.

Спочатку вона розраховувала приїхати через 5 років. Але її настільки все влаштувало, що вона вирішила затриматись більш ніж на 10 років.

Навіть не знаю, як вони вирішували це питання з моїм дядьком, я в чужі справи не лізу. Але, пам’ятаю, через роки 3 такого життя до мене почали доходити чутки (просто батьки за стінкою дуже голосно розмовляли), що тітка знайшла там собі нового чоловіка.

Поняття не маю, чим усе закінчилося, але мої дядько та тітка досі офіційно не розлучилися і живуть у законному шлюбі. Хоча, здавалося б, дітей у них немає, тож без урахування штампу в паспорті вони взагалі вільні люди. Та й ділити їм насправді нічого, тож дивні стосунки у них. Може, перемогли почуття? Не знаю.

За весь той час, що тітка Леся провела за кордоном, додому вона приїжджала лише кілька разів. Та й то, на кілька тижнів, не більше. Одного разу вона покликала нас всією сім’єю до ресторану, відсвяткувати її день народження. Крім нас там було ще море народу, тож я погано пам’ятаю той день.

Запам’яталося лише безліч їжі та напоїв на столах, гучна музика та моя тітка, хмільна та весела. Напевно, це нормально, що людина, яка не має можливості нормально відпочити, хоче провести своє особисте свято з розмахом і рідними. Тому тут я її точно не засуджую.

Сама я була за кордоном лише один раз, в Єгипті. Тож навіть не уявляю, що це таке – працювати самій у незнайомій країні.

Та все ж тітка повернулася в Україну. Після приїзду додому назавжди тітка якийсь час займалася своїми особистими справами, а потім запросила нашу сім’ю до себе, на новосілля. Чи дарують гроші на новосілля? Ось про що я думала.

Вона спеціально купила нову квартиру, щоб відремонтувати стару і віддати під оренду. Справа в тому, що її старе житло розташоване якраз біля одного вишу, тому місцеві студенти із задоволенням готові були платити дуже непогані гроші, аби жити біля навчального корпусу. Вірний підхід, як на мене.

Але, як виявилося пізніше, хитріша тітка Леся стала не тільки в плані нерухомості. Ще вона навчилася обманювати своїх родичів, а саме мою маму. Пам’ятаєте, я сказала, що тітка брала в неї в борг певну суму?

Отже, свій борг вона вирішила виплатити. Але тільки таку суму, яку вона брала 12 років тому. У гривнях, не у євро! Мама, отримавши гроші назад, спершу навіть нічого не зрозуміла.

Але потім спитала у своєї сестри, а що це все означає? І тітка Олександра без натяку на іронію відповіла, мовляв, так і так. Скільки взяла, стільки й віддаю. Чи дарують гроші родичам або їх все ж таки потрібно повертати? Здається, тітка так і не визначилась.

Треба було мені втрутитися в розмову. Розповісти, що таке інфляція, знецінення грошей. Що таке совість, зрештою. Але мене не було поруч із мамою, я займалася своїми справами, у мене скоро весілля. Та й хто міг знати, що тітка виявиться такою зухвалою.

Начебто завжди навпаки тітка безтурботною і позитивною була. Щоправда, без грошей. А тепер, коли гроші з’явилися в кишені, та ще й свої зароблені, її ставлення до них досить сильно змінилося. Хто б міг подумати!

І найприкріше, що за фактом ми тепер ніяк не зможемо повернути своє. Це були справи давні, і жодних договорів ніхто не укладав, ніяких розписок не було написано. По суті, вона віддала якийсь там відсоток з того, що позичала. І тепер вважає себе правою. Їй же давали місцеву валюту, а не зелену. І нічого ми вдіяти не змогли.

Але ставлення до своєї сестри мама змінила. І тепер ми з нею майже не спілкуємося. І все ж, наскільки дешевими бувають деякі люди. Невже в неї зовсім нічого не залишилося після придбання квартири? Щоб заради якихось копійок так обманювати рідну близьку людину?! Мені цього ніколи не зрозуміти.

Джерело