Майже у 50 років я вирішила знайти собі жениха, кохану людину, чоловіка для душі. І я таки познайомилася з гідним екземпляром, почали зустрічатися з Дмитром. Я не могла повірити своєму щастю, така це була казка! Але тривала вона, на жаль, не довго.

У мене є деякі заощадження, я працюю, і квартира є. Я не гарна собою для свого віку, тому чоловічою увагою користуюся навіть у такому віці.

Женя, мій перший чоловік, був своєрідною людиною. Я вдячна йому за якісь щасливі моменти нашого спільного життя. Наприклад, він ніколи не звинувачував мене за те, що я не можу мати дітей. Я точно знаю, що багато чоловіків не хотіли б жити з такою жінкою. Прекрасно все розумію, але це ніяк не залежить від моїх бажань чи старань. Немає і все. І Женя був до цього готовий.

Недаремно ми прожили з ним близько 20 років. Дякую тобі, сонечко.

Але мінусів у його характері також вистачало. Наприклад, безініціативність. Це був його найбільший, на мою думку, недолік. Ми непогано жили, не заперечую. Зірок з неба не хапали, але могли собі дозволити іноді виїхати за кордон, на відпочинок.

Машини у нас ніколи не було, та й місто, в якому ми живемо, не таке вже й велике. Але як же мене дратував той факт, що у мого чоловіка ніколи не було прав водія. Ну, як це так, що ти не вмієш того, що вміють на Заході та й у нас навіть підлітки? Ну, смішно ж.

Причому мої умовляння та вимоги ніяк на нього не впливали. У його розумінні все було логічно: немає машини – і прав не потрібно, от і все. Я намагалася йому донести, що у житті всяке буває. Та Женя тільки посміювався і пропонував мені самій піти здавати на права.

І я, можливо, й пішла б. Та тільки в моєму розумінні ситуація, в якій дружина вміє керувати, а чоловік – ні, це вже нонсенс, ну чесно, подругам було б соромно розповісти.

Або ще: яка людина в здоровому глузді не захоче поліпшити свої житлові умови? Я не говорю про віллу на березі моря, але хоча б поміняти квартиру на кращий варіант, якщо буде така можливість. Хоча б зробити ремонт. Це ж нормально! Але мій колишній дивився на це питання по-своєму.

Коли я знайшла дуже добрий варіант обміну, ціна питання якого була досить невисокою, він відмовився. Сказав, що йому набагато довше на роботу їздити, та й взагалі, косметичний ремонт – це максимум, який нам потрібен. А я завжди хотіла високі стелі і просторі кімнати, розумієте?

Як бути гармонічному в таких умовах? Тому у якийсь момент я зрозуміла, що розлучення – лише питання часу. Ми дуже добре знали один одного з Євгеном, і більше ніякого вогнику між нами не було. Він спокійно відреагував на мою пропозицію, забрав свої речі, частину грошей і залишив квартиру мені. Без суперечок чи претензій. Навіть у цьому плані йому було байдуже.

Я ж, навпаки, відчувала величезний емоційний підйом. Нове життя, нові можливості. Нові ритми зрештою, нові перспективи і горизонти!

Забігаючи наперед скажу, що я й досі живу сама. Через півтора роки з розлучення. Але не тому, що я не пробувала. Просто, мабуть, такий зараз етап у моїй біографії. Сподіваюся, він скоро закінчиться. Я почала доглядати за собою і знайомитися з чоловіками.

Хочу розповісти вам про останнього свого кавалера, з яким ми навіть прожили разом два місяці. Це були мої найсерйозніші стосунки після шлюбу з Євгеном.

Дмитро сподобався мені тим, що у нього на кожне моє запитання була готова відповідь. Він знав, здається, все на світі. Як краще готувати, як доглядати рослини, де краще купувати продукти і за якими ознаками розуміти, що вони якісні. А ще він удівець. У порівнянні з моїм колишнім чоловіком це небо і земля – активний, веселий, пробивний.

Спочатку ми просто зустрічалися місяць. Ну, як, зустрічалися. Могли іноді просто прогулятись. Пройтися магазинами, посидіти в кафе. Діма ніколи мені не відмовляв. А я працюю вчителем музики у молодших класах, тож у мене буває багато вільного часу.

Коли Дмитро переїхав до мене, кілька днів я зовсім нічого від нього не вимагала. Він уранці йшов на роботу, але приходив зазвичай до чотирьох. Для мене це було трохи зарано, але я була готова звикнути. Головне, щоб мій партнер міг мені допомогти, приголубити, спитати, як пройшов мій день. І щось із цього він робив.

Я такого не очікувала. Ніколи не думала, що існують чоловіки, які не здатні поміняти лампочку. Тобто теоретично він міг мені диплом написати про те, скільки в ній ват потужності і коли її вигадали. А ось вкрутити її руками – це не про Діму. Або навіть картину прилагодити на стіну це майстра викликати треба.

Те саме з приготуванням їжі. Я сама вмію готувати, але Дмитру мої такі страви не подобалися. Йому треба, щоб було ситно. Я говорю: «Покажи, як такі страви готувати, а я подивлюся». А він: «Ні, я всі інгредієнти та дії знаю, давай розповім, а ти роби все інше».

Ну що сказати, ініціативи хоч відбавляй, але ж чоловік ще й рукастим повинен бути. Тож наші стосунки поступово почали напружувати і втомлювати нас обох. І в якийсь момент Дмитро з’їхав сам, а я не стала його зупиняти.

Що хотілося б мені сказати з огдяду на це все: я зовсім не шкодую про те, що розлучилася з Євгеном. Думаю, ми повністю розчарувалися б один в одному з роками. Так, деякі речі для себе я зрозуміла. Наприклад, як стати спокійною людиною.

Шкода тільки, що в мене пізнє розлучення і мій вибір чоловіків, так би мовити, не такий багатий, яким би міг бути, розлучись ми років 10 або 15 тому. Думаю, на мене все ще чекає попереду, однозначно.

А поки варто набиратися терпіння і сподіватися на краще. Все обов’язково буде добре, я це точно знаю. Життя і після 50 років продовжується. Я це відчуваю!

Джерело