– Ти зараз очманієш, – з іскорками в очах прошепотів Віктор і підсів до дружини на диван.

Буквально кілька хвилин тому він ще розмовляв з матір’ю, тому Віра зрозуміла, що мова йтиметься про свекруху.

Вона знову викинула щось несподіване, що, можливо, шокує їх.

– Що цього разу? – намагаючись приховати посмішку, поцікавилася Віра.

Дівчина чудово пам’ятала, як півроку тому Людмила Василівна вирішила “помолодшати” та змінила стиль одягу на молодіжний.

Її зміни здавалися смішними, і тоді Віктор насмілився серйозно поговорити з матір’ю і нагадати, що їй уже шістдесят, і вона вдягається не за віком.

– Мамо, короткі спідниці, яскраві светри – зовсім не для тебе…

– А що для мене? Безформні балахони?

– З образою надула губи Людмила Василівна.

– Ні, звичайно, але в усьому має бути міра. Ти не тінейджер, щоби так одягатися, – стояв на своєму чоловік.

– Хто? – скривилася жінка, вирішивши, що син використовує погане слово.

– Тінейждер – підліток, – уточнив Віктор. – Ти гарна жінка, а не дівчисько. Мені здається, що тобі це потрібно пам’ятає.

Людмила Василівна закотила очі і, голосно схлипнувши, вискочила з кімнати, показавши цим синові свою незгоду.

Проте, як виявилось, мати почула Віктора. Після їхньої розмови вона зменшила оберти і перестала яскраво і зухвало одягатися.

Зате дісталася сайтів знайомств і стала практично щодня бігати на побачення з чоловіками.

– Я виходжу заміж! – саме цю новину повідомила сину по телефону Людмила Василівна.

– За кого? – запереживав чоловік, оскільки мати жодного разу не говорила йому про свого обранця.

– Його звуть Славко! – радісно сповістила Віктора жінка.

– Як давно ви знайомі? – насторожився чоловік, вирішивши, що мати могла вплутатися в авантюру.

– Півроку.

– Тобі не здається, що це якийсь короткий термін?

– Ні, – незворушно відповіла Людмила Василівна. – Ми вже подали зі Славком заяву до ЗАГСу. Весілля за місяць!

– Ти впевнена, що тобі треба виходити заміж за людину, яку ти майже не знаєш? – знову насторожився Віктор.

– Я не розумію, ти не хочеш, щоб я була щасливою? – хитро пирхнула жінка.

– Хочу, але переживаю, що ти потім шкодуватимеш…

– Ти теж знав свою Віру лише рік, – парирувала у відповідь Людмила Василівна.

– Як знаєш, – зітхнув чоловік, усвідомивши, що цього разу йому не вдасться переконати матір відмовитися від своєї витівки.

Саме про це повідомив схвильований Віктор дружині, поговоривши з матір’ю телефоном.

– Заміж? – здивувалася Віра. – Ну, в принципі, вона не зобов’язана до кінця життя кукувати сама.

– Ти підтримуєш її задум? – спохмурнів чоловік, який був упевнений, що дружина почне засуджувати Людмилу Василівну. – Вони знайомі лише півроку.

– Вітя, дехто і за місяць одружується, – розвела руками дівчина. – Не сподобається, розлучаться.

– Ага, коли він встигне її обібрати, – пробурчав чоловік.

– Не думаю, що твоя мама настільки наївна, щоб щось віддати все малознайомій людині, – недовірливо скривилася Віра.

– Мабуть, ти маєш рацію, – приречено зітхнув Віктор. – Вона доросла, і сама має розуміти, що робить.

Однак чоловік не здогадувався, що це не перший сюрприз, який мати приготувала для нього і невістки.

За кілька днів після новини про те, що вона виходить заміж, Людмила Василівна заявилася в гості до родичів.

На цей раз вона виглядала дуже солідно. На ній була надіта строга блакитна сукня і кашемірове пальто.

Вірі впав у вічі скромний макіяж та професійна зачіска. Від тінейджера не лишилося й колишнього сліду.

– Запрошення на весілля принесла? – вирішив пожартувати Віктор, впустивши матір у квартиру.

– Ні, але мова теж піде з приводу урочистості, – Людмила Василівна зняла туфлі та пальто і, увійшовши до зали, присіла на диван. – Ми зі Славком хочемо влаштувати пишне весілля, щоб воно надовго запам’яталося.

– І? – насторожився чоловік.

– У нас немає таких грошей, – тихо відповіла жінка.

– До чого тут ми? – Віктор та Віра переглянулися.

– Ви ж нам щось даруватимете? – Людмила Василівна акуратно поправила зачіску.

– Так.

– Ось і подаруйте нам весілля! – хитро посміхнулася жінка.

– Весілля? – в унісон перепитали чоловік та дружина.

– Так. Воно у сто пʼятдесят тисяч всього обійдеться, – Людмила Василівна діловито закинула ногу на ногу.

– Усього? – ледве чутно прошепотів чоловік. – Ти жартуєш?

– Ні! – Жінка невдоволено закрутилася на місці. – Ти хіба щодня матір заміж видаєш? Можна не пʼятьма тисячами обійтися цього разу.

Віра, яка весь цей час сиділа зі здивованим обличчям, зненацька вийшла зі ступору.

– Цікаво, а ви пам’ятаєте, що подарували нам на весілля?

– Ні, стільки часу минуло, – сухо відповіла жінка і опустила очі.

– Три роки? Якщо ви не пам’ятаєте, я вам сама нагадаю, – Віра полізла в шафу і витягла звідти сервіз. – Ось ваш подарунок! Він явно не вартий ста пʼятдесяти тисяч! Може вам ще нагадати, що ви сказали мені з приводу сукні?

– Що я сказала? – надула губи Людмила Василівна.

– Що мені біле не пасує, – дівчина схрестила руки.

– І про кафе нагадати?

– Не треба! – Жінка схопилася з дивану.

– Я все зрозуміла! Дарувати ви мені нічого не збираєтесь!

– Все вірно! – втрутився у розмову Віктор.

– Нехай твій новий чоловік і оплачує ваші забаганки.

– Славко на пенсії. Звідки він має такі гроші? – посміхнулася Людмила Василівна.

– Це вже не наша проблема. У шістдесят можна зробити весілля і скромнішим. До того ж, ти вже раз виходила заміж за мого батька…

– У такому разі на моєму весіллі вам обом робити нічого! – сказала свекруха, сердито блиснувши очима.

Своє слово мати дотримала. Невістку та сину на своє свято вона більше не запрошувала.

За фотографіями із соціальних мереж подружжя дізналося, що весілля Людмили Василівни пройшло в кафе.

За її незадоволеним обличчям стало очевидним, що вона ще не скоро зателефонує Вікторові.