– Таня, завтра до нас моя мама приїде, на місяць. Допомагатиме тобі, – заявив за вечерею Андрій дружині.

– У сенсі на місяць? Навіщо? – Таня від несподіванки застигла на місці.

– Ну, як же. Ти народиш днями, мама допомагатиме, навчить тебе поводитися з дитиною, буде готувати, тобі спочатку допомога потрібна буде. Я працюю, тож вирішив маму покликати. Вона з радістю погодилася.

– А я не просила допомоги. Мати моя збиралася приїхати на кілька днів після народження, ми давно вже домовилися.

– Нехай і твоя приїжджає, дві няньки буде.

– Алла Петрівна могла б і в мене спитати, чи мені потрібна її допомога.

– А яка різниця? Це її перший онук, має право приїхати та няньчити його.

– Ти цілий день на роботі, а я з нею що тут робитиму? Добре, звісно, ти вигадав…

У Тані зник апетит від такої новини. Свекруху вона майже не знала, бачилися кілька разів на рік, жили у різних містах.

Таня та Андрій познайомилися на роботі, і одразу зрозуміли, що створені один для одного. Батьки Андрія та Тані новину про весілля прийняли з радістю, допомогли організувати весілля.

Батьки Андрія купили молодим гарну двокімнатну квартиру, яку записали на маму, Аллу Петрівну.

– Ти мені ще дякую скажеш потім за маму, ось побачиш. Смачна вечеря, дякую, люба! – Андрій поцілував дружину в щоку і пішов у кімнату.

Наступного дня Андрій зустрів маму на вокзалі та привіз до квартири.

– Ну, привіт, Таню! Зустрічай гостю! Я подарунки тут привезла вам і внучку! До речі, як він там, зявлятися не збирається?

Алла Петрівна погладила животик Тані.

– Ох, набрала ти звісно. Народжувати – як будеш?…

– Алла Петрівно, давайте ми не будемо тут у коридорі обговорювати мої майбутні пологи. Проходьте, ось ваш диван, тумбочка, речі у шафу розвісьте. І ходімо їсти.

Після вечері Алла Петрівна попросила увімкнути їй серіал, який вона давно дивиться.

– Таню, сідай зі мною, подивися, такий цікавий. Це ось Микола, він закохався у Тамару, а його дочка…

– Я не дивлюся такі серіали, я краще спати піду, – зупинила мальовничий опис сюжету Таня.

– Хм, дивно, всі жінки люблять серіали… Іди, звичайно, ми з Андрійком тут побалакаємо, так, синку?

Андрій засмучено кивнув. Перспектива дивитися мильну оперу не дуже влаштовувала.

Вночі у Тані почалися перейми. Сумка до пологового будинку була зібрана, Таня дочекалася, коли перейми стали сильнішими, і тоді тільки вирішила їхати до пологового будинку.

Почувши шум, з кімнати вийшла заспана Алла Петрівна.

– Що тут відбувається? Почалося так?

– Так, мамо, ми їдемо до пологового будинку.

– Так, Таня, коли підеш у пологовий зал, розпусти волосся, народиш легше, так моя бабуся ще говорила.

– Ай… Ой… Андрію, підемо вже. Добре, Алло Петрівно, я врахую ваші поради!

Таня народила за кілька годин, здорового, голосистого хлопчика. Вранці їй почали дзвонити, вітати із народженням сина. Алла Петрівна була однією з перших.

– Ну, тепер ти мама. Значить, слухай! Пий більше молока, чаю, щоб Матвію було що їсти. Щось принести до пологового будинку з їжі, може? М’ясо чи рибу?

– Дякую, нічого не треба, тут годують… А чому Матвію, ви що, придумали ім’я нашій дитині?

– А що, гарне ім’я. Діда мого так звали. Дуже порядна і шанована людина була.

– Ми з Андрієм самі обрали ім’я нашій дитині. Олександр. Тож не називайте його Матвієм.

Алла Петрівна дзвонила кожні три години, дізнавалася, як поїв її онук. Таня вже втомилася від її уваги та перестала відповідати. За що отримала догану від чоловіка.

– Таню, негарно поводишся… Мама від щирого серця допомогти хоче, бо переживає, а ти не відповідаєш… Вона образилася…

– Слухай, я тільки народила, я намагаюся налагодити годування сина, а ще я дуже хочу спати та відпочивати, а не вислуховувати нескінченні поради твоєї мами!

На виписку свекруха примчала перша. Мама Тані Ольга, приїхала до пологового будинку з квітами та кульками. Після виписки вона збиралася погостювати у доньки із зятем, познайомитись із онуком.

– Ольга, взагалі, то я приїхала допомагати Тані з Матвієм. Ой, із Сашком… Ти надовго хочеш зупинитися у них?

– На три дні, швидше за все, більше не можу, робота не дозволяє…

– Думаю, і одного дня вистачить… Ну, чого там тіснитися всім? Я відпустку взяла, часу повно, всьому навчу невістку, допоможу і поїду потім…

– Мабуть, я теж хочу поняньчити онука…

Виписка пройшла швидко, сумбурно. Приїхавши додому, Таня поклала спати сина в ліжечко, заздалегідь зібране Андрієм, а сама розбирала речі.

На кухні накривала на стіл Алла Петрівна. Ольга намагалася допомогти, але та не давала нічого робити.

– Олю, посидь просто, ти ж гостя, я сама впораюсь…

– Алло, ти така сама гостя тут, як і я…

– Ну, не скажи. Квартира моя, якщо ти пам’ятаєш, значить я тут господиня, можу жити скільки завгодно.

– Квартиру купили дітям, яка різниця на кого записана? Совість мати треба, і міру знати. У них своя родина тепер, а ми всі гості!

– Оля, не розмовляй гучно, онука розбудиш. Це мені вирішувати хто тут гість, а хто ні!

Ольга пішла до доньки до кімнати.

– Я в шоці, звичайно… Алла вважає, що я тут гостя, а вона господиня тут. Бо квартира її.

– Так… Ось це нахабство звичайно. Скільки хочеш, стільки і будь тут, мамо, не звертай увагу. Ми тут із Андрієм живемо, значить нам і вирішувати.

Тут прокинувся Сашко і почав плакати.

– Таня, годуй швидше дитину, чого ти чекаєш? – принеслася з кухні Алла Петрівна.

– Я сама знаю, що мені робити! Ну, що ви постійно вказуєте! – не витримала Таня.

– Я навчаю тебе, ти ж недосвідчена ще! І неправильно ти прикладаєш, давай покажу, як треба.

– Та я сама все зроблю! Дайте мені спокій вже!

– Таню, не треба на мене сваритися! Я добра бажаю, дякую сказати повинна, а не підвищувати голос на свекруху. Яка, між іншим, квартиру вам купила. Повинні бути все життя нам вдячні! Що не в іпотеку взяли, і не в орендованій живете … Невдячна!

– Та ми сто разів вам дякували вже, але це не дозволяє вам постійно лізти з порадами та вказівками. Ми вже дорослі люди, треба буде – самі запитаємо. Ну, чому моя мама не така?

– Бо їй на вас все одно, а в мене душа не на місці! Не забувай, хто вам квартиру купив? Мама твоя? Тому маю право висловлювати свою думку та давати поради. Ось так то!

– Ну, свахо, ти загнула! Мені не все одно на доньку, але я дотримуюся рамок пристойності, про які тобі, судячи з усього, нічого не відомо! Діти дорослі вже, зрозумій, самі розберуться. А квартирою без кінця дорікати – це вже занадто!

– Занадто чи не надто, не тобі вирішувати! Зрештою, я бабуся онука, і в мене досвід є, тому поради даватиму, подобається вам усім це чи ні! Андрію, ну що ти мовчиш, заступися за матір!

Таня з мамою пішли до кімнати. Андрій тяжко зітхнув. Обстановка була напружена.

– Мамо, ти що тут за концерт влаштувала? Я тебе запросив, щоб ти допомагала Тані, а не з’ясовувала тут стосунки! Її мама має таке ж право тут перебувати, вона така сама бабуся. І веде вона себе пристойно, і не тому, що не вони квартиру купили, а тому що людина така, порядна і не сварлива! Ти мене дуже підвела, соромно за твою поведінку!

У Алли Петрівни затремтіли губи і навернулися сльози на очах.

– Ось як ти з матір’ю заговорив? Невдячний! Я з усією чистою та світлою душею до вас, подарунки привезла, а ви… Що я поганого зробила, не розумію?! Якщо вже мені тут не раді, доведеться виїхати! І не просіть більше допомоги, не діждетеся!

Вона кинулася збирати валізу. Андрій пішов на балкон, подихати.

Алла Петрівна зайшла до Тані до кімнати. Та перевдягала сина.

– Все, довели ви мене, накинулися натовпом на невинну жінку! Більше ви не побачите мене. Прощай, онуку, знай, бабуся тебе дуже любить!

– До побачення, Алло Петрівно!

Схопивши валізу, з гордим виглядом Алла Петрівна пішла. Андрій вийшов проводити матір.

– Давай я тебе на вокзал відвезу.

– Не треба мені нічого від тебе! Живіть як знаєте! Я на таксі доїду!

Андрій знизав плечима і повернувся до квартири.

– Дякую тобі, Андрію, допоміг…

– Ось, я казав, що ще дякуватимеш… Жарт…

– Дуже смішно. У день виписки мені був дуже необхідний цей спектакль. Цікаво, вона все життя дорікатиме нам квартирою? Краще б іпотеку взяли, слово честі…

Наступного разу, перш ніж запросити до нас маму, порадься зі мною, щоб не вийшло непорозуміння.

Алла Петрівна їхала додому в автобусі і скаржилася сусідці на невдячну невістку та сина. Вона щиро дивувалася, що зробила не так…

КІНЕЦЬ.