Не пощастило в житті Михайлові, його перша дружина Софія пішла від нього від нього, залишивши йому двоє дітей.

Пережив цю подію Михайло дуже важко, бо любив він дуже Софію, вона у нього неабиякою красунею була. Завжди боявся, що хтось її вкраде у нього, а вона сама з дому втекла, навіть не пошкодувала дітей.

– Ти ж знав, Михайле, що не тебе я люблю, а його, – пояснила Софія. – Зараз Василь мене до себе кличе, розумієш, люблю я його понад життя. Ти за дітьми приглянеш, а я потім їх заберу.

Софія поїхала з села за своїм коханим, а про дітей зовсім забула. Михайло справлявся як міг, але йому далеко не все вдавалося, дітям була потрібна мама, от він і привів додому нову дружину, Любу, і стали вони собі жити як всі люди.

Люба виявилася дуже хорошою господинею, та й людиною доброю, діти Михайла відразу горнутися до неї стали, мамою кликали.

Якось під вечір сім’я вечеряла, і в хату увійшла Софія. В домі повисла тиша, проте Михайло не подав виду, що здивований.

– Чого прийшла? – запитав він.

Софія з порогу почала плакати і стала просити у них пробачення:

– Прости мене, Михайле. І ви діти, простіть мене. Йти мені нікуди зовсім…

Михайло помовчав, сказав Любі, щоб нагодувала гостю і вийшов з хати. Люба не знала, що робити і як себе поводити. З одного боку вони з Михайлом вже три роки разом живуть. А з іншого, Софія – його перша законна дружина і матір його дітей.

За три роки Софія сильно змінилася, від її колишньої краси не залишилося і сліду. Було видно, що життя її не шкодувало.

Софія жадібно сьорбала борщ, який з любов’ю для них приготувала Люба. Діти присіли біля неї, і стали її обнімати, як-не як, а це їхня мати рідна, за якою вони дуже скучили.

Люба пішла до сусідки, бо розуміла, що їм поговорити треба, а Михайло вийшов у двір, щоб подихати свіжим повітрям і все гарненько обдумати – справа ж тут дуже важлива, головне дурниць не наробити.

З однієї сторони – Софія його зрадила, дітей кинула. Добре, що хоч Люба прийняла його разом з дітьми. А з іншої – нічого він з собою зробити не може, досі її любить.

Що робити – і Софію шкода, і Любу теж… На Михайла нахлинули спогади.

Колись Софія зустрічалася з Василем, їх в селі всі вважали красивою парою, справа йшла до весілля. Але Василь поїхав з села на якийсь час і довго не давався чути. От Михайло і скористався моментом, зробив Софії пропозицію, а вона зі злості на Василя і погодилася.

Весілля було скромним, тільки свої. Бабуся Михайлу ще тоді сказала:

– Онучку, не любить вона тебе, добром це не закінчиться. Згадаєш мої слова…

Але Михайло нікого не слухав, дивився на наречену закоханими очима. Рівно через вісім місяців Софія народила сина. І тільки тоді і розповіла причину, чому колишній залицяльник так швидко поїхав.

– Він як дізнався про дитину, так і втік. Ти мені пропозицію несподівано зробив. Ось я і вхопилася за тебе як за соломинку. Прости мене. Якщо хочеш, я піду. Заберу сина…

Михайлу, звичайно було прикро, не думав, що так у них все вийде. Але любив її дуже, тому все і пробачив.

– Син буде моїм. А ти мені дружиною законною. Минуле згадувати не будемо, – сказав він.

Почали жити як всі. Через шість років, народилася у подружжя спільна донечка. Михайло був щасливий. Хоч і любив він синочка як рідного, але дочка все ж таки рідніша.

Василь в село приїхав дуже неочікувано, покликав Софію, і вона до нього побігла, забувши і про законного чоловіка, і про дітей. Вони з Василем в місто поїхали.

Люба була сусідкою Михайла. Вона в дівках прилишилася, заміж не вийшла. Спочатку приходила по-сусідськи допомогти з дітьми. Готувала, прала, прибирала.

От в один з вечорів Михайло і запропонував їй, щоб вона залишалася. Так і жили, поки в їхнє життя знову не повернулася Софія.

Михайло спочатку хотів вигнати невірну дружину:

– Люба тепер моя дружина. А ти, Софіє, йди звідки прийшла, ти мені не потрібна.

Але Софія знала, що Михайло досі її любить, і плакати стала, що їй нема куди йти.

Всю ніч Михайло думав, що робити, як правильно вчинити в цій непростій ситуації.

– Я довго міркував, що робити, і ось що вирішив. Якщо вже діватися тобі нікуди, будеш жити в нашій старій хаті. Вона тепла, піч є. Ліжко поставимо, живи. Якщо діти захочуть з тобою спілкуватися, забороняти не буду. Будеш Любі по господарству допомагати. Щодо роботи не знаю, сама думай.

Любу, для годиться, Михайло запитав, чи вона не проти, а вона за цей час вже так полюбила і Михайла, і його дітей, що заради них вже була ладна на все, хоча їй було дуже неприємно від того, що тепер жінка, яку любить її Михайло, житиме з ними.

Ось так і стали жити. Начебто окремо і як би разом. Софія на свіжому повітрі посвіжіла. Михайло, хоч-не-хоч, та гляне в її сторону. Але тут же себе осмикує – зрадила раз, зрадить і другий.

І тільки Любі важко на душі. І піти не може, полюбила вона і Михайла і дітей. Ось так і живуть поруч – дві дружини одного чоловіка. Сусіди їм активно кісточки перемивають, бо ж для села це неабияка сенсація.

І тільки Бог знає, як розплести цей вузол нелегких стосунків.

Джерело