Перший рік відносин, потім перший рік шлюбу чоловік був щедрий, уважний, ми ходили на побачення, він нас забезпечував. Я теж працювала, але гроші витрачала на себе і, звичайно, з власного розсуду на побутові речі для сім’ї та продукти.

Потім фінансова ситуація погіршилася, чоловік мав проблеми на роботі, стали платити за все разом. Пішов 3 рік шлюбу, ситуація стабілізувалася, чоловік працює, отримує в 2.5 рази більше за мене.

Але як було все, так і залишилося. Платимо і далі практично навпіл (оренда житла, товари, комуналка).

Нікуди не ходимо, взагалі нікуди, ніякого кіно, ресторану, поїздок. Нічого із липня місяця. Робота та дім.

Чоловік аргументує, що немає грошей, але насправді йому просто ліньки, у вихідні дні він вважає за краще сидіти вдома або в себе в гаражі, копатися в машині. Навіть коли я пропоную купити квитки в кіно, театр, будь-куди особисто за свій рахунок, чоловік відмовляється, каже: «хочеш, йди сама».

Чоловік абсолютно перестав витрачати на мене гроші, як на жінку. Я купую продукти, плачу комуналку, чоловік платить оренду квартири та обслуговування машини (на машині їздить тільки він, у мене поки що немає прав, навіть не можу допооситися його відвезти мене на роботу/до лікарні/до магазину, навіть у погану каже, що погоду немає часу, втомився, ліньки).

Всі свої потреби оплачую сама (одяг, стоматолог, манікюр, косметика, інструктор з водіння). Чоловік мені не купує нічого, ні квітів, ні подарунків навіть на свята.

На кожне свято якимось дивом виявляється, що у нього немає грошей (затримали зарплату, зламалася машина тощо). Сьогодні прийшла після лікування зуба, дорогою не зайшла до магазину, втомилася і була погана погода, прошу його купити молоко додому, бо завтра вранці до кави немає ні мені, ні йому.

Відповідь чоловіка: “Так ти ж купуєш продукти, давай гроші на молоко”. На молоко!

Закотила скандал, чесно, це вже вище за мої сили. Нагадаю, перші два роки, ніякої жадібності і близько не було, що трапилося?

Запитую прямо: «розлюбив? Хочеш розлучення?». Відповідає: «не розлюбив, але якщо тобі зручніше буде без мене, можеш йти, я переживу».

Немає слів. А ще сказав, що немає бажання мені нічого давати, оплачувати, купувати, тому що це я змінилася, “пиляю мізки”, намагаюся жити за його рахунок.

Звичайно, я за цей рік стала пригніченою, нервовою, мені не хочеться з ним спати, бо я відчуваю, що я просто зручна дружина, з якою можна жити навпіл, нічого не купувати, не дарувати і економити, при цьому маючи куховарку, прибиральницю. та близькість.

Я в чомусь не права? Що мені робити?

КІНЕЦЬ.