“Мам, нас покликали до ресторану. Ти їдь додому, потім зустрінемося…”- після цих слів сина, сльо зи стали литися рікою з очей пенсіонерки
Світлану Семенівну син за три дні до Нового Року запросив зустрічати свято вдома. З ним та його дружиною.
Знаючи, що невістка не любить готувати, жінка приготувала кілька страв, запакувала у харчові контейнери та склала все в сумку. Увечері, 31 грудня, викликала таксі.
– Ну навіщо ви такі тягарі тягаєте?! – обурився таксист, її одноліток, приймаючи з рук сумку, щоб покласти в багажник. – Обережніше, будь ласка!
Там їжа, — попросила вона водія. Вони проїхали вже половину шляху, коли задзвонив телефон пасажирки.
– Артуре, сину, я вже в дорозі! Буду вчасно!
– Сказала вона в трубку.
– Мам, тут така справа… Нас у ресторан покликали. Там буде вся верхівка нашої контори. Це застілля допоможе мені у майбутньому. Бо ж не всіх працівників запросили.
Зрозумій мене правильно, будь ласка.
Від такого запрошення не можна відмовлятись. Ти попроси водія відвезти тебе назад.
– Сину, скажи, що ти пожартував. Я так довго готувалася, стільки смакот приготувала…
– Таке ось се ля ві. Не гнівайся матуся, і не засмучуйся. Я тобі потім подзвоню. Їдь додому. Веселого, передсвяткового настрою як не бувало.
Більше того, Світлана розплакалася від образи. Зрадівши запрошенню, вона й не згадала, як мінливий настрій сина.
У пам’яті спливли ще пара – трійка випадків, коли її синок так само зра джував її…
– Поїхали назад, – попросила вона водія.
– Щось трапилося, – спитав той.
– Форс-мажор, – сумно відповіла жінка.
– Знаєте що? Заберіть собі все, що там у сумці. Однією немає жодного бажання зустрічати свято.
– А що? І заберу! Але разом з вами, — весело сказав водій. Потім сумно додав: — Ви думаєте, я чому вийшов сьогодні таксувати. По тій же причині.
Не хочу цієї ночі сидіти вдома один! Поїхали до мене! Удвох зустрінемо свято. – Поїхали! – усміхнулася Світлана. І додала, — а як вас звуть… Просто зустрілися дві самоти.
КІНЕЦЬ.