Декілька років тому я познайомився з дівчиною на ім’я Катя. Тоді ми з нею навчалися на одному курсі в університеті. Я довгий час не помічав її. Катя була нічим не примітною дівчиною.

Вона добре вчилася, лекції не прогулювала, клубами не бігала. А я тоді був повною протилежністю. Типовий студент, який ходить до університету, бо за неуспішність відраховують, а тоді батьки перестануть давати гроші. Я щохвилини ходив клубами, знайомився з дівчатами, ночував у них.

Власне, на Катю я не звернув би уваги. Але вона була в мене закохана. Це було відомо всім. Тож я з нею спілкувався. Можна сказати, використав. Міг тижнями не згадувати про її існування, але як тільки на горизонті з’являвся черговий залік, тест чи контрольна, я йшов до Каті.

Вона навіть не ображалася на тижні ігнорувала і спокійно допомагала мені. Я розумів, що Катя хотіла б зі мною стосунків, і ніби давав їй надію. Говорив, яка вона розумна й гарна, що будь-який добрий хлопець був би щасливий з нею. Усміхався, дарував шоколадки, іноді чіпав її за плече. Але як тільки моє навчання більш-менш вирівнювалося, забував про цю дівчину і продовжував веселитися з друзями.

За допомогою Каті я абияк переходив з курсу на курс. Я залишався таким же веселим, наївним, безтурботним блазнем, і на п’ятому курсі був такою самою пустушкою, як і на першому.

А ось вона змінювалася. Я цього не помічав. З маленької невпевненої сірої мишки вона стала сильною, розумною, впевненою у собі дівчиною. Одна з найкращих учениць на курсі, староста факультету, призер кількох олімпіад. Та й зовні вона теж, можна сказати, розквітла.

На останньому курсі мені треба було писати диплом. Зрозуміло, що без Каті я б не впорався. Там мені вже довелося проводити з нею чимало часу. І ось у процесі спілкування я раптово зрозумів, що воно цікава цікава дівчина. Навіть кілька разів майнула думка про те, чи можна з нею зблизитися.

Але я продовжив спілкуватися як раніше. Зрештою, диплом був написаний та захищений. Потім був випускний. Там я подякував Каті і сказав, що якби не вона, я не закінчив би університет. А потім, ніби жартома, додав:

– До речі, раз ти скільки років допомагала мені, я мушу тебе як слід віддячити. Можеш скористатися мною, як хочеш. Якщо ти розумієш про що я.

Після цього я їй підморгнув, щоби сумнівів у моїх словах у неї не залишилося. Я був упевнений, що Катя зрадіє та обов’язково скористається таким шансом. Адже стільки років хотіла і чекала моєї уваги. А тут я зробив перший крок.

Тільки ось вона відповіла зовсім не те, що я очікував.

– Кирило, дякую за щедру пропозицію. Але ж ти знаєш, що я робила це все по дружбі. І просити платню було б неправильно.

Вона поцілувала мене в щоку, обійняла і пішла розмовляти з кимось із викладачів. А я стояв і не міг повірити, що мене відшили. Тоді я вирішив, що залишуся з Катею друзями, але з часом вона буде моя.

Потім у нас уже почалося доросле життя. Робота, пошук житла, плани на майбутнє. Катя почала активно займатися кар’єрою, я ж просто працював, щоби не звільнили. І тепер уже я робив усе, щоб вона не забувала мене. Писав, цікавився справами, запрошував зустрітись.

Катя якраз переїхала в нову квартиру, і періодично їй потрібна була чоловіча допомога. Я був готовий завжди допомогти. Іноді робив натяки на те, що готовий розпочати стосунки. Але Катя начебто не помічала цього.

Мені було добре проводити з нею час і так. Просто дивитися разом фільми, гуляти містом, обговорювати світові події, ходити на концерти.

Через якийсь час Катя розповіла мені, що познайомилась із хлопцем. І в них зав’язуються стосунки. Я бачив, що вона виглядає щасливою, і тому вдав, що теж радий.

Я намагався забути свої почуття, зустрічатися з іншими дівчатами. Але розумів, що кращої за Катю нікого немає.

І ось нещодавно моя подруга сказала мені, що виходить заміж. І я зрозумів, що досі її люблю. Не знаю що робити. Продовжувати дружбу та таємно любити її все життя? Чи ризикнути та розповісти про свої почуття? Бо більше я так не можу.

Тільки ось чи зможемо ми дружити після мого зізнання, не дуже зрозуміло. А якщо не зможемо, як я житиму без Каті?

КІНЕЦЬ.