З моєю сусідкою ми зрідка спілкуємося останнім часом. Вона жінка приємна, любить поговорити, та зараз часто ходить сумна. А вчора ввечері ми обоє з магазину поверталися і розговорилися з нею.

– Таке у мене зараз відчуття, що ми в цьому житті – люди другого сорту! – почала розмову 40-річна Марія. – Нічого практично собі не можемо дозволити, крім базових речей.

Живемо в бабусиній квартирі, в якій ремонт робився ще моїми батьками в вісімдесятих. Сусіди он машини купують собі, змінюють на нові, по Україні їздять, відпочивають, дачі будують собі чималі – а ми тільки дивимося і заздримо їм щодня на таке життя.

Діти наші на морі лише один разу були за всі роки, а вже за кордоном – тим більше, тут і мови бути не може. Все це не по наших грошах на сьогоднішній день.

У Марії та її чоловіка Олега троє дітей. Старшому недавно виповнилося тринадцять – і рівно стільки ж Марія не працює, вдома сидить, жінка займається господарством та вихованням своїх синів.

– На мені весь побут вдома зараз! – продовжувала сумно сусідка. – Школа, уроки, різні гуртки, прибирання, готування, магазини. А про те, що смтояти біля плити доводиться багато, і говорити не варто, напівфабрикати ми не купуємо зовсім, вони не вписуються в наш бюджет, а старші хлопці-підлітки їдять дуже добре, сама розумієш, майже чоловіки.

Доводиться винаходити складні гарніри, супи, пироги. Метушні вдома у мене з тістом, звичайно, багато, часу на пиріжки і випічку всяку йде просто безкінечність, але зате всі ситі і завжди задоволені.

Втім, якусь копійку сама Марія все ж таки в будинок приносить – за маленьку суму вона доглядає за літньою сусідкою – за домовленістю з її дорослим сином, який живе далеко.

Бабуся ще трохи бадьора, як на свої роки, дещо може робити сама, так що турбот там не так вже й багато – піти в магазин або в аптеку, допомогти з прибиранням, просто бути на зв’язку і прийти вчасно, коли бабуся щось попросить. Все це нескладно для Марії, але теж вимагає сил та трохи зайвого часу, якого в неї не так вже й багато.

А враховуючи, що у Марії ще й своє господарство немаленьке, уроки, гуртки різні – дні розписані по хвилинах, а не годинах. Навіть зараз, коли діти давно вже не малі, адже молодшому синочкові чотири роки – викроїти час для того, щоб просто полежати на дивані, для неї проблема, такого давно вже не було.

Зате чоловік Марії може лежати на ліжку цілими днями. Не встигне прийти додому, як уже в горизонтальному положенні, носом в телефон, або в телевізорі сидить. А вихідні, то всі майже так і проходять у нього.

Чоловік Марії вже давно працює на спокійній неважкій роботі близько від будинку, ходить пішки, ніколи не переробляється, а вдома тільки й береже себе, каже, що у нього дім для відпочинку. Має невеличку зарплату, але міняти нічого не хоче.

– Ми ж не голодуємо зовсім, все нормально у нас! – знизує чоловік незадоволено плечима у відповідь на постійні докори дружини.

– Дах над головою є, їжа на столі теж, всі одягнені ходять, мають взуття, навчаються і ти вдома сидиш. Мене все влаштовує і так. Все добре у нас я вважаю. Якщо щось не влаштовує тебе – давай! Вперед! Іди і зароби більше!

Дуже прикро Марії, руки опускається, коли бачить, як живуть сім’ї їх друзів, знайомих та родичів. Чоловіків прагнуть заробити якусь додаткову копійку в сім’ю, щоб жилося краще, а чоловікові Марії все байдуже. Поїв та й добре. Але ж вона не хоче такого життя.

Я не знаю, чи права моя сусідка, зараз всім важко живеться, вона не одна. Чи, можливо, Марія таки має рацію, коли хоче кращого життя, як у їх родичів й друзів?

Джерело