Минуло півтора роки мого сімейного життя. І тільки перший тиждень після весілля я згадую з радістю, бо тільки в ті короткі сім днів все було чудово й мене переповнювало щастя.

А потім трапився прикрий випадок, і відтоді конфлікти в нашій родині не припиняються. Справа в тому, що ми з Сашком живемо з матір’ю і братом чоловіка – окремо жити немає фінансової можливості.

У той день я наготувала їсти на всіх, ми всі разом вечеряли, збиралися пити чай. Брат мого Сашка до мене обернувся і сказав, що коли в чайнику води мало, мама завжди каже, що вона не хоче чай. А води було на трьох людей. Я образилась і вийшла з кухні. Та я розумію, що вчинила по-дитячому.

Але оскільки він повернувся до мене, звичайно я сприйняла це на свій рахунок. А він так людина, яка усе, що на думці, те й каже, ось і не промовчав. Я ходила тиждень через це без настрою, ні з ким не розмовляла. Чоловік говорив, щоб я не надавала значення, що я його не знаю, він не зі зла.

Я не послухала Сашка. І одного вечора до нас у спальню заходить свекруха і починає підвищеним тоном запитувати, що в мене за поведінка така. Я не збиралася роздувати це, але чоловік каже, що винувати таки я. Ми з нею сперечалися. І все – після цього почалося пекло. так би мовити.

Ми зі свекрухою рік не можемо налагодити стосунки. Щоразу суперечки на рівному місці, вона забігала до мене в кімнату і завжди з якимись претензіями. Головна причина її незадоволення мною – що я з нею не спілкуюсь. Та мама чоловіка мені після всіх цих сутичок неприємна, і я навіть дивитися не можу на неї, не те що розмовляти.

І ось з того часу щомісяця вона зі мною якийсь конфлікт вигадує. Досі це не впливало на наші стосунки з чоловіком. Тепер вони псуються. Сашко захищає матір, каже, що вона лише хоче зі мною спілкування. А вона хоче, що в цій хаті все було по її. Коли хочу додому до мами, я повинна у неї відпрошуватися, їй не подобається, що я ставлю її перед фактом.

Я зобов’язана називати її мамою, а я не можу, про це мені і чоловік каже, що я мушу “мамкати” на Віру Степанівну. А воно мені треба? Останні два місяці я виїжджала до мами, і у вказаний час не поверталася назад у село до свекрухи. Не хотіла сюди.

Справа в тому, що я жила у місті все життя, а вийшла до села заміж. Не хочу тут жити. А чоловік не хоче з’їжджати, доки молодший брат не одружиться. якось ми з чоловіком все це вкотре обговорювали, вона зайшла до мене вранці в кімнату, сіла царськи в крісло і сказала, досить, скільки я була невісткою в цьому будинку – тож відтепер я свекруха.

Я мала того дня запис до лікаря. І вона запитує, що ти далі робитимеш? Я говорю. зустрінуся з подругою. Вона каже: ні, ти сядеш у маршрутку і приїдеш назад. Я що, дитина, що маю її слухатися???

Недавно я сказала свекрусі, що хочу поїхати до мами завтра, за тиждень до цього теж казала, що поїду, чоловік вранці сказав, що відвезе мене. Я виходжу зібрана, а віра Степанівна: ви нікуди не їдете! І почалося. Каже, чому ти в мене на це дозволу не запитала? От хіба це нормально? Вона ночами плакала через те, що я її мамою не називаю.

Так. мама Сашка рано втратила чоловіка, у неї була недобра свекруха, але вона й сама такою стала! Якось вона так репетувала на мене через те, що чоловік мене всюди возить, каже: ми що, тобі дали особистого водія? І розмахує руками, каже Саші: я з вами поїду до її матері та поговорю з нею. Я сказала – не поїдете.

Сашко не витримав, потяг мене за руку, ми розвернулися і  поїхали. Вона почала йому дзвонити, сказала що їй дуже зле. Я не повірила. Ми повернулися вона заплакана стоїть біля воріт з братом Сашка. Просто немає слів. Маніпулятор, а як я бачу – і ревнує чоловіка.

Коли ми з мамою моєю кажемо Саші, що віра Степанівна після втрати чоловіка сприймає мого чоловіка як головного чоловіка, це йому не подобається. Але з усіх дітей вона любить найбільше його. І я все більше переконуюся, що вона його не відпустить.

Згадую, як у ніч після весілля, о третій годині ночі ми приїхали додому, всі підлоги були брудні, я почала їх мити, а свекруха тоді ні слова не сказала на кшталт: та не треба, зробиш вранці. А поки ще були в ресторані брат Сашка каже: давай допомагай прибирати зі столу!

Звичайно я не прибрала нічого, я була у весільній сукні. Але то й були ще тоді “перші дзвіночки”. Я не можу забути всі ці моменти і бути просто собою в цьому будинку.

Допоможіть, будь ласка, порадою – як це зробити, як її пробачити? Що мені робити далі? Я тільки сьогодні повернулася від батьків, не хотіла сюди їхати взагалі. І почуття до чоловіка згасають поступово. З ним також у нас різні погляди на життя, він у більшості випадків думає так само, як його мама.

Джерело