Після того, як я створила свою сім’ю, мої батьки багато років поспіль жили лише вдвох. У них почалася та сама пенсійна ідилія. Звичайно, я її іноді порушувала, прихопивши із собою чоловіка та дітей. Але батьки були лише раді таким несподіваним гостям.

Однак усе змінилося, коли не стало матусі. Батько важко переживав втрату найближчої людини: став дуже розсіяним, міг піти з дому, не зачинивши двері або забути порожній чайник на увімкненій плиті.

Порадившись із чоловіком, я вирішила забрати тата до себе. Була впевнена, що йому буде краще з нашою сім’єю, та й доглянути його зможемо.

Проте батько почав дивувати ще більше. Коли ми поверталися з роботи, вдома на нас чекали то пригорілі каструлі, то спалена фіранка, то меблі, пересунуті на середину кімнати. Це тато намагався бути корисним і господарював за нашої відсутності.

Коли я м’яко просила батька відпочити і нічого вдома не робити, він страшенно ображався. Кожне моє зауваження викликало скандал. Тато кричав, що я невдячна. Адже замість того, щоб сказати спасибі, я дорікаю йому за зіпсовані речі.

Найбільше мене дратувала звичка батька ховати наші речі. Він вважав, що все цінне у нас на очах. Тому рано чи пізно квартиру обов’язково пограбують. Щоправда, куди саме переховав усе добро, майже одразу він благополучно забував. І нещодавно ця звичка зіграла з нами злий жарт.

Кілька місяців тому я вирішила продати батьківську квартиру. Немає сенсу платити комуналку за житло, що порожнє. Рішення далося мені важко, та й тато не заперечував, адже там кожна дрібниця нагадувала йому про маму.

Разом із батьком ми поїхали до батьківської квартири, забрали все те, що могло знадобитися. Документи на цю квартиру я привезла додому і поклала до шафи в нашій спальні з чоловіком.

Якийсь час ми витратили на підготовку квартири до продажу, а потім розмістили оголошення за допомогою ріелтора.

Дивно, але покупці знайшлися відразу. Їх влаштовував і район, і поверх, і житло. Всю суму вони були готові віддати відразу, навіть практично не торгувалися.

Ми домовилися оформити угоду буквально наступного дня. Задоволена, що питання з продажем вирішилося так швидко, я приїхала додому. Зайшла в нашу спальню, щоб взяти документи і відправити ріелтору, і остовпіла.

Ліжко було пересунуто в інше місце, як і шафа, яка сумно сіяла порожніми полицями. Всюди нагромаджувалися картонні коробки, заповнені речами.

Батько, посміхаючись, зайшов за мною. І сказав, що в одній передачі побачив, що наше ліжко стоїть неправильно. Тому, щоб ми з чоловіком були здорові та почували себе добре, він вирішив переставити меблі.

Знову сваритися з татом я не хотіла. Тому максимально спокійно спитала, куди він поклав папку з документами, що лежала на верхній полиці.

Навіть не здивувалася, коли він сказав, що жодної папки у шафі не було. А всі речі з шафи він склав у коробки, щоб легше було її пересунути.

Цього вечора сім’я залишилася без вечері. Дітям із уроками допомогти я теж не змогла. Все тому, що шукала документи.

До пізньої ночі спочатку виймала вміст коробок, потім складала назад. Коли останню коробку було переглянуто, я з жахом зрозуміла, що документи безвісти зникли.

Я була на взводі. Адже весь вечір займалася якоюсь нісенітницею просто тому, що тато вирішив, що в нашій спальні меблі стоять не по фен-шую. Та хто взагалі його просив лізти туди, куди не треба?

Тато у залі дивився чергову передачу для пенсіонерів. Дуже намагаючись не закричати, я сказала, що не змогла знайти документи на квартиру і попросила його згадати, куди він міг їх покласти. Звичайно, батько не згадав, натомість знову образився. І почав свою звичайну пісню про те, яка я невдячна. Ми знову поскандалили. А ще наговорили один одному купу гидот.

Вранці, я не виспалася і була змучена моторошним головним болем та ще й змушена була вибачитися перед покупцями. Пояснила ситуацію та попросила їх почекати, поки зможу відновити документи. Звісно, ​​угода зірвалася. Покупці знайшли інший варіант.

Я розумію, що рано чи пізно старість чекає на кожного з нас. Намагаюся ставитися до татових чудасів спокійно. Але, якщо чесно, моторошно від усієї цієї ситуації втомилася. Чоловік запропонував здати тата у платний будинок для людей похилого віку. Спочатку я відмовлялася від цієї пропозиції, а зараз зрозуміла, що ще раз все треба добре обміркувати.

КІНЕЦЬ.