Через дочку маю великі проблеми. 7 років тому Соломія, прикриваючись тим, ніби в образі на мене за розлучення з її невдахою-батьком, чкурнула закордон.

А розлучилася я з Женею, тому що він вважав мене слабкою і ні на що не здатною. Але сам не робив жодних кроків щодо покращення нашого життя.

Ми були сірою родиною без перспектив, яких тисячі в Україні. І все тому, що мій чоловік вважав за краще працювати на зарплату, а на все інше йому було начхати. Є, що їсти і вдягти – ок.

Робочий день закінчився – і він уже вдома на дивані перед телевізором. Тому грошей нам постійно бракувало, а я поступово перетворилася на звичайну жінку-пилку.

Але навіть це не змусило мого благовірного зайвий підняти п’яту точку.

Коли ми розлучалися, Соломія, наша дочка, була повністю на стороні батька. Хоч і жити вона залишилася зі мною, нормальними наші стосунки не можна було назвати.

Ну а потім, коли їй виповнилося 19, Соломія покинула все і полетіла працювати за кордон.

Я не змогла її зупинити. Жахливе почуття, коли дитина настільки тебе не любить, що їй простіше пірнути в невідомість, ніж жити зі своєю матір’ю.

Добре, хоч на той момент у мене вистачило сил і сміливості взяти себе в руки, ризикнути власним житлом та відкрити невеликий бізнес. Жіночий бізнес – справа нелегка. Але я наважилася.

Зараз у мене є свій квітковий магазин і кілька яток на ринках по місту. І я думаю розширюватись.

І мені потрібна Соломія. Як поїхала моя дочка, минуло вже сім років. З надійних джерел мені відомо, що їй дуже важко в Румунії: принца на білому коні вона не знайшла, натомість зустріла там українця, народила дитину, а він її покинув. Стандартна історія: зробив дитину – і лови вітра в полі.

От і живе вона там, працює, але перспектив у неї нуль. Це диво, що я тут стала на ноги. А вона там, та ще й з дитиною. Страшно навіть подумати.

І я захотіла спробувати вмовити Солю приїхати додому. Разом ми б точно щось придумали. Я навіть могла б купити їй квартирку. Їй із онукою. Мій жіночий бізнес приносить досить гроші. Я навіть не прошу у неї нічого натомість. Тільки людяного себе ставлення, як до матері.

Те, що я вигнала її батька, це вже в минулому. Можливо, так, я вчинила тоді трохи жорстоко. Але він чоловік і повинен сам знати, як виплутатися зі складної життєвої ситуації. Винайняв, мабуть, квартиру, вже знайшов собі когось. Я зовсім не цікавилася його долею.

Але донька, навіть через таку кількість часу просто відмовилася зі мною розмовляти. Вона знову звинуватила мене у черствості і назвала зрадницею. І наче ж доросла людина. Ну от скажіть, невже не можна було б домовитись? Заради внучки хоча б. Свої принципи залиши при собі, але хоч дитина нехай не мучиться.

І ось, отримавши відмову та купу негативу на свою адресу, я, звичайно, просто так не заспокоїлася. Це колишній чоловік махнув би на все рукою і продовжив би жити, як жив. А я інша. До речі, про нього. Довелося трохи попрацювати, але я таки дізналася, як склалося його життя після нашого розлучення.

Зізнатись, не дуже добре. До батьків він переїхати не зміг, там уже мешкали інші його родичі. Почав орендувати якийсь клоповник, доки була робота, а потім його скоротили.

Не знаю, чи він почав пити, бо його звільнили з роботи, чи його звільнили з роботи, бо він почав пити, але факт залишається фактом. Тепер на мого колишнього не можна глянути без сліз. Він ще якось тримається, але зрозуміло, що жодна нормальна жінка жити з такою людиною не захоче.

Я з ним швидко домовилася, дала йому трохи грошей і намовила, щоб він написав нашій дочці. Про те, щоб вона їхала додому, що він хворий і хоче побачити її. Це навіть не було брехнею. Я впевнена, що роки такого життя позначилися на здоров’ї мого колишнього чоловіка.

І Соломія відгукнулася на прохання свого тата. Ну, звичайно, вона без грошей, і він. Чому ж їм не знайти спільну мову? Замість приїхати до мене, своєї матері, яка би їй у всьому допомогла, а головне – у моєї маленької онучки була б можливість зростати в нормальних умовах.

Я й досі живу сама. Соломія приїхала до батька, навіть привезла з собою якихось грошей. Тож тепер вони втрьох живуть окремо, самі винаймають квартиру і намагаються стати сім’єю окремо від мене. Я вже не проти навіть сама за них платити, аби ми могли нормально спілкуватися. Але ні. Мене Соломія як і раніше бачити не бажає.

Ось так я зробила щасливим колишнього чоловіка. Можливо, час щось змінить і Соломія щось та зрозуміє про свого батька. Але наразі я залишаюся самотньою жінкою, хоч і маю все те,про що мріяла у фінансовому плані.

Але надіюсь, що це не назавжди. І я зможу нормально порозумітися з онукою, перш ніж вона виросте і теж почне мене не любити, хоча я нічим перед ними не завинила. Що ж мені робити, щоб покращити цю всю ситуацію на свою користь і зблизитися з найріднішими?

Джерело