Ксенія та її чоловік, батьки однієї дитини та в очікуванні другої, зіткнулися з проблемою життя в тісній однокімнатній квартирі.

Спочатку задоволені своїм становищем, подружжя невдовзі зрозуміло, що простір, який раніше здавався їм достатнім, більше не вміщує їхню зростаючу родину.

Поява другої дитини, дочки, посилила проблему, і чоловіку довелося зіткнутися з необхідністю вмістити ще одне ліжечко, шафу та предмети першої необхідності в і без того тісну квартиру.

В умовах, коли в такому маленькому просторі необхідно було задовольняти потреби і дотримуватися режиму сну двох дітей, ситуація ставала все більш складною. Фінансові проблеми виключали можливість купівлі більш просторого будинку.

Доходи подружжя скоротилися, ціни зросли. З урахуванням майбутньої декретної відпустки Ксенії тягар фінансової відповідальності лягав би виключно на її чоловіка.

У пошуках рішення Ксенія запропонувала обміняти їхню квартиру на більш простору двокімгатну батьків чоловіка.

Вона вважала, що такий обмін вигідний обом сторонам: вони отримають такий необхідний простір, а свекри, які зараз на пенсії і не потребують великого житла, виграють від скорочення витрат на проживання.

Впевнена у взаємній повазі та міцних стосунках зі свекрами, Ксенія запропонувала чоловікові обговорити цю ідею з ними.

Однак батьки чоловіка рішуче відмовилися від цієї пропозиції, оголосивши, що звичка і прихильність до будинку і сусідів набагато важливіші за просторові потреби їхніх дітей та онуків.

Розчарована і нездатна зрозуміти відмову, Ксенія насилу змирилася з рішенням свекрів. Досі переконана у важливості підтримки сім’ї, Ксенія розмірковує над альтернативними способами переконати їх, розглядаючи можливість прямого звернення до свекрухи, сподіваючись досягти рішення для благополуччя їхньої сім’ї.

Шансів вже мало, але іншого способу не залишилося…

КІНЕЦЬ.