До того, як наш синок заговорив, у мене зі свекрухою були нормальні стосунки. Вона не з тих, хто заглядатиме у шафи, під ліжка та обідок унітаза у пошуках бруду.

Їй байдуже, чим і скільки разів на день я годую чоловіка. У свекрухи своє, дуже насичене життя: зустрічі з подругами, залицяльниками (вона в розлученні), ресторани, подорожі та при цьому робота на повну ставку. Та не всі наші ровесники з чоловіком потягнуть такий ритм!

Але є у свекрухи пунктик що до її віку. Їй під шістдесят, але хочеться бути на тридцять років молодше. При знайомстві вона попросила називати її виключно на ім’я, без по батькові: Ірина.

Гардероб Ірини складається з яскравих толстовок, топів, коротеньких спідничок. А ще свекруха постійно сидить на дієтах, у розмовах використовує сленг і не гребує послугами косметологів. І коли я її бачу, у мене з’являється когнітивний дисонанс.

Ось начебто всі атрибути молодості, а погляд і голос зрадницьки видають справжній вік. Та й дрібні зморшки, попри хитрощі косметологів та косметики, все одно є.

Я не вважаю, що в зрілому віці треба замотуватися в хустку, повністю забивати на зовнішність і набувати суто пенсіонерських інтересів. Але Ірина явно перегинає.

Мені раніше не було особливої справи до дивацтва свекрухи. Я мовчки дивувалась, і все. А тут вона таке викинула, що я вперше за весь час серйозно злякалася її мрій про вічну молодість. Так і в клініці з неврозом можна опинитися!

Минулої неділі чоловік покликав свою маму до нас у гості. Планів у неї того дня не було, у нас теж. А так би чай попили, поспілкувались б. Та й синочок завжди радіє, коли бачить свою незвичайну бабусю.

Синові півтора року, і, повторюся, він зараз починає розмовляти. Вітається і називає предмети, як вміє. Слова “мама” та “тато” він вивчив кілька місяців тому. А от із бабусями та дідусями були складнощі. Навіть “баба” та “дід” не міг запам’ятати. При зустрічі з моїми батьками просто вимовляв щось схоже на привіт, а далі замовк.

Хоч ніхто й не ображався, але мені було трохи ніяково, що до нас Вітя, наш син, звертається як годиться, а до бабусь і дідуся – ні. Культуру спілкування треба прищеплювати змалку, мені здається.

Незадовго до зустрічі зі свекрухою я з Вітею знову розучувала складні йому слова. І коли вона прийшла, нарешті трапилося маленьке диво. Нехай і нечітко, але Вітюша вимовив “привіт, баба”.

-Не смій називати мене бабою! Запам’ятай, я для тебе Іра! – прикрикнула на сина свекруха замість того, щоб порадіти його успіхам.

Вітя здивовано глянув на Ірину і ні слова не промовив, бо “р” не вимовляє – її ім’я для нього надто складне. Тим часом свекруха кинулась у міркування про свою уявну юність.

-У душі мені немає і тридцяти! У цьому віці бабусями не стають.

-Ірина, не хвилюйтеся. Це я його навчила, – заступилася я за Вітю.

-Так ти вважаєш мене старою зморщеною бабою? – верескнула свекруха.

-Мамо, ну досить! Катя такого не говорила, – підвівся чоловік на мій захист.

-Так, у мене в думках не було образити вас. У вашому випадку бабуся – це не про вік, а статус, – примирливо сказала я.

Свекруха по другому колу почала розповідати про свій психологічний вік і повторила, що звертатися до неї треба лише на ім’я.

Чоловік вже не на жарт завівся:

-Ну так звичайно. Підеш гуляти з Вітею, і тебе будуть сприймати за няню.

-Та краще так, ніж бути бабкою! Мені ж лише двадцять дев’ять! – Ще голосніше відповіла йому Ірина.

-Прямо сенсація! Мама молодша за сина, – з сарказмом відповів чоловік, а потім серйознішим тоном порадив відкрити паспорт і подивитися, що там написано про вік.

-За що ти так з мене знущаєшся?

-Вибач, невдалий вийшов жарт. Я просто хочу, щоб ти не божеволіла і реально дивилася на речі, – більш ніжним тоном сказав чоловік.

-Ось як! По-твоєму, небажання перетворюватися на стареньку – це лютий кринж?!

-Знову це слівце. Є ж культурний синонім – сором. І взагалі, я тобі говорив про інше, а ти взяла і все перевернула, – перейшов чоловік на менторський тон.

-Нічого більше не кажи! Я вже все зрозуміла про вас. Ви хочете перетворити мене на зразкову бабусю з пиріжками та в’язанням. А от не дочекаєтесь! – прокричала свекруха і кинулася геть у своїх блискучих зимових кросівках.

З чаюванням не склалося. Я відчула величезну провину за подію. Це ж мої дії спровокували скандал. Але чоловік дохідливо пояснив, що я тут ні до чого:

-Не треба займатися самоїдством. Ти правильно Вітю вчиш: бабусю треба називати бабусею, навіть якщо вона виглядає молодо. А з мамою я поговорю.

Та тільки свекруха на дзвінки чоловіка не відповідає. Я усвідомлюю, що так вона робить від образи, але мені страшно. Це вже більш схоже на хворобливий психологічний стан.

КІНЕЦЬ.