Хочу поділитись своєю реальною життєвою історією. Із чим довелося зіткнутися у травні цього року.

У нас згорів будинок та все майно повністю. Згорів за 30 хвилин від прильоту.

У будинку ми прожили три роки. Він дістався мені у спадок від бабусі. Робили ремонт, замінили вікна, провели воду, повністю оновили кухню і зробили санвузол.

Будинок дуже гарний, на березі річки. І ось на початку травня будинок згорів. Ми були в будинку і поки горіла веранда не відчували запаху.

Відчула запах гару, коли почала плавитися гумова прокладка вхідних дверей. Я (в паніці) відчинила двері на веранду і вогонь ухнув у приміщення. Сильний шум був, але нам здалося, що нічого не горить, а просто трясонуло.

Все заповнилося одразу їдким димом і почало горіти. Вибиралися ми з вікон. І в тому, що були — залишилися. Без речей, документів та іншого.

Родичі та друзі, сусіди допомагали хто чим міг. Але принесені речі були не нашого розміру, гроші невеликими сумами — від 50 гривень до 1000 збирали і ми їх витратили в першу чергу на літні необхідні речі.

Переїхали на тимчасове проживання до порожнього будинку, бо було багато родичів (він стояв на продажу, будинок їхньої прабабусі). Я працюю віддалено, в Інтернеті.

Мої замовники також надсилали окремі суми (від 500 гривень до 1000). Почалися інші витрати — поновлення документів, незліченні поїздки за межі нашого місця проживання по організаціях.

Підведення до будинку газу. Звісно, ми їздили не як обірванці — нові речі (це все що у нас є) на нас нове взуття (я завжди намагаюся тримати форму). Купили ноутбук та плиту (батько дав гроші).

Вирішили самотужки будувати будинок. Нехай це займе 3-4 роки, поступово. Невеликий.

Нам із чоловіком по 40 років, діти — у місті працюють. Два сини – 20 та 18 років.

З чим я зіткнулася зненацька! Із заздрістю людей.

Зі плітками про те, що ми були в нетверезому стані під час цієї події, бо як це так можна було не зрозуміти одразу, що трапилося і самі винні (оскільки це сталося на травневі свята).

Чоловік мій зовсім не п’є. Я рідко коли приїжджають гості і збираємо застілля.

Потім люди прямо запитували — які меблі ми купили вже, і коли почнемо будівництво будинку? Тільки ті, хто пережив пожежу хоч раз у житті, розуміли, що це таке. І просто підтримували словом.

Ті речі, що нам принесли і не підійшли, я віддала до храму. Але вийшло так, що напередодні пожежі я віддала сусідці нове плаття на примірку (замовила його собі в інеті, а воно замале, сусідці теж не підійшло).

Сукню я вивісила в магазині у знайомих на продаж, так знайшлися люди, які вступили в суперечку з продавцем магазину, сказавши, що це плаття або ношене, або я продаю з принесених. Сукня з біркою фабрична.

І знову це були ті, хто писав про пияцтво. Я чому говорю про такі дрібниці?

У них вся сутність наша! Прикро. Прикро ще й тому, що люди не мають уявлення, як це прокинутися після пожежі, а в тебе — ні щітки зубної, ні трусів змінних, ні взуття.

Прикро і тому, що говорять про це ті, хто при зустрічі посміхається і вдає (тепер то розумію), що як радий зустрічі! І досі заспокоїтись не можуть.

Я досить стійка людина. Багато чого в житті бачила. Все, що є, заробила сама собі. З чоловіком ми у цивільному шлюбі близько 4 років.

На шиї його не сиділа, скоріше він не мав роботи довго. Вмію працювати і головою, і руками.

Але ось опинилася в такій ситуації, просто на жаль і ах, як то кажуть. Вибиває морально.

Як відповідати таким людям? Як сказати, що я не позолотилася на своїй пожежі?

І ми ще маємо безліч покупок — від зимових речей до холодильника? Чи не варто?

Це село. Будь-яка плітка та слух тут поширюються з великою швидкістю. Хоч сам склади собі і скажи, а завтра почуєш. Набридло все це слухати (негатив із боку).

КІНЕЦЬ.