Дуже хотілося б з вами обговорити таку тему, про яку я часто почала замислюватися останнім часом. Існує в народі таке поняття, як «закоренілий холостяк».

Під цим словом, найчастіше мається на увазі, що це чоловік, який довгий час жив один, у нього устояли звички, і він звик жити один і не хоче нічого змінювати у своєму житті.

Колись мені подруга доросліша казала, що й у жінок таке теж трапляється. Я їй не повірила спочатку, а тепер я зрозуміла, що вона мала на увазі.

До речі скажу, що мені вже 27 років, я незаміжня, дітей немає. Особисте життя не склалося.

Я почала зараз відчувати привабливість вільного життя і вона мені стала подобатися і це мене лякає. Я почала цінувати свій комфорт, волю.

Мені стало добре бути однією. Я нікого не шукаю та не хочу.

У мене в планах самореалізація та розвиток, все не пов’язане з чоловіком.
Не знаю що це.

Мені стало добре бути однією, я почала цінувати особистий простір, свій сон, свій час, свою свободу.

Я за кілька років дуже змінилася і дивлюся, що до невпізнання. Я звикла сама все вирішувати, як хочу.

Моє «Я» стало занадто сильним. Я вирішила, я сказала, що хочу. Скрізь “Я”, “Ми” немає.

Я стала незалежною, і мене це лякає. Я весь час замислююсь, а може мені краще бути однією тоді?

Можливо, це страх розпочати нові стосунки після розлучення? Я ніяк не можу розпочати нових стосунків.

Точніше не хочу. У мене з’явилося багато планів, що я хочу зробити.

У мене рішучий характер, я цілеспрямована, вольова. У важкі хвилини життя я вже не думаю подумки, якби зараз був поряд ВІН, мені було б легше, мені вже не потрібні поряд сильні чоловічі руки, я сама звикла справлятися.

І мої друзі чоловіки бачать це і кажуть, що це дуже погано. Я сильно змінилася.

Але зараз я почала розуміти більше тих, хто хоче жити одні і їм нікого не треба.
Ще скажу — мені складно знайти свою людину і я не з тих, хто розмінюватиметься на дрібниці.

Я цілісна натура і хочу бути з тим, кого люблю всією душею і серцем, я не з тих, хто вийде заміж, «мовляв вік підтискає», «дітей пора давно», «всі заміжні, а я ні, що я гірша за інших».

Але я помітила, що зі мною відбулися незворотні зміни. З екстраверта я перетворилася на інтроверта, почала жити своїм життям і у своєму світі.

А раніше в день у мене було по раз 10 дзвінків від різних друзів кілька разів на день, я вела активне життя, в інтернеті мене ніде не було.

Так ось мені цікава і важлива Ваша думка, чи не здається Вам, що моя поведінка стала не те, що ненормальною, але вона неправильна?

Чи правда, що якщо довго живеш сама, без чоловіка, тобі вкорінюється так званий холостяцький спосіб життя і побудувати сім’ю буде дуже складно? Як Ви ставитеся до жіночої самотності?

Буду рада всім коментарям, і закінчити тему хочу такими рядками одного поета: Щастя хочеш ти тільки високого,

А іншого тобі й не хочеться, Краще бути вже однією самотньою, Чим удвох наодинці».

Особливо хочу почути думку тих, хто таки зумів розпочати нові стосунки саме після розлучення.

КІНЕЦЬ.